4. Напрями етнічної психології

Напрями: психологічна антропологія, крос-культурна психологія,культурна психологія, індигенна (етнокультурна) психологія.

Психологічна антропологія:

Фундатори: Бенедикт, Боас, Дюбуа, Кардинер, Лінтон, Мід, Хсю.

Підхід до вивчення: emic підхід.

Основні теми досліджень: Дослідження особливостей формування національного характеру; проблема розуміння та співвідношення норми й патології в різних культурах; аналіз значення раннього досвіду дитинства для формування особистості. Мета і завдання: Опис універсальних принципів, не припускаючи a priori існування психологічних універсалій; зрозуміти систему тих, хто вивчається та викласти свої спостереження в концептуальних рамках об’єкта вивчення. Засадничі принципи і настановлення: Вивчення систематичних зв’язків між психологічними змінними, тобто між внутрішнім світом людини, і етнокультурними змінними на рівні етнічної спільноти. “Культура і особистість” - спроба застосувати психоаналітичну методологію до антропологічних та соціологічних даних. Вплив здійснили ідеї Ф. Боаса. Вивчали розвиток та соціалізацію дитини, звертаючи особливу увагу на традиції виховання та навчання.

Крос-культурна психологія

Фундатори: Болтон, Герсковіц, Кемпбелл, Мак-Дуґалл, Ріверс, Сіґалл.

Підхід до вивчення: etic підхід.

Основні теми досліджень: охоплюють широке коло феноменів, пов’язаних з людською поведінкою – від пізнавальних процесів до мови, від виховання дітей до психопатології тощо. Засадничі принципи і настановлення: Дослідження подібності й відмінності психологічних змінних у кількох культурах і етнічних спільнотах

Мета і завдання: Створення всеосяжної універсальної психології; зіставлення двох або кількох культур з метою пояснення міжкультурних відмінностей або міжкультурної подібності.

Культурна психологія

Фундатори: Брунер, Виготський, Коул,  Лурія, Міллер, Шведер.

Підхід до вивчення: emic підхід.

Основні теми досліджень: спрямовані на виявлення контекстуальної природи психічних процесів; цікавить не психічна єдність людського роду, а етнічні відмінності в думці, суб’єктивності, емоціях тощо.

Засадничі принципи і настановлення: Дослідження особистості у історичному і соціокультурному контексті; відмова від тези про існування універсальних і фіксованих законів психічного життя, які притаманні загальній психології.

Мета і завдання: Розуміння того, як взаємодіють психіка і культура у конкретному контексті; прагнення уникати прямих протиставлень культур, допускаючи їх лише як виняток в опосередкованій формі.

Індигенна психологія

Індигенна психологія - наукове дослідження людської поведінки або психіки, яке є рідним, сформоване самими людьми.

Фундатори: Р. Діас-Герреро, В. Енрікес, А. Лаґмей, Ф. М. Саху, Д. Сінха

Підхід до вивчення: emic підхід.

Основні теми досліджень: Дослідження поведінки, яка відповідає соціокультурним фактам локального суспільства людей; надмірне підкреслювання відмінностей у поведінці, які виявляються у різних культурах.

Засадничі принципи і настановлення: Вивчення особистості в конкретному культурному контексті для забезпечення потреб людей у цьому контексті.

Мета і завдання: Створення багатокультурної психології, яка містить унікальні психології великої кількості культур по всьому світі, які можуть і не асимілюватися певною єдиною універсальною психологією.

5. Характеристика основних теорій етнології, які використ. нею в описових етнографічних досл.х в якості пояснювального механізму Теорія еволюціонізму пояснювала будь-яке явище його походженням, простежуючи його історичне ста­новлення. Була пов’язана з теорією розвитку. Г. Спенсер ствер­джував, що всі явища у світі — неорганічні, органічні й надорганічні — змінюються з часом у певному напрямі. Еволюціонізм розвивається від нижчої до вищої організації. Е. Тайлор, Дж. Макленнан, Дж. Леббок перші запропонували за­вершену евол. концепцію. Усі народи і культури поєднані між собою в один безперервний еволюційний ряд, який прогресивно розвивається. Особливо наго­лошувалося на поступовості цієї еволюції. Класична евол. теорія- спроба відкрити універсальне джерело й універсальні закони розвитку людських культур. Розвиток будь-якого культурного елемента від самого початку визначений і відбувається відповідно до стадій і рівнів, єдиних для всіх культур у світі. 2 головні проблеми: історичний розвиток шлюбу й сім’ї (Дж. Макленнан, Дж. Леббок, Ю. Ліпперт, Л. Морган та ін.) і походження та розвиток релігійних вірувань (Е. Тайлор, Г. Спен ­сер, Ю. Ліпперт та ін.).Фольклор, історію матеріал. культури, етногенез, культурні зв’язки між народами не розглядали. Теорія дифузіоналізму Фрідріх Ратцель розробив методологічні положення і створив антропогеографічну школу. Найваж­ливіше значення-топографічне середовище, до якого адаптуються людські суспільства. Першим звер­нув увагу на конкретні умови й закономірності розподілу явищ культури по країнах, зонах. Якщо для представників еволюціо­нізму кожне окреме явище культури існувало немовби саме со­бою, абстраговане від реальних умов дійсності й становило інте­рес лише як ланка в абстрагованому еволюційному колі, то Рат­цель одним із перших поставив питання про вплив культурних зв’язків на пересування окремих явищ культури. Саме дифузіоналізм найбільшою мірою використовував принцип географічного детермінізму як засадничий принцип по­яснення етнічних відмінностей. Згідно з теорією дифузіоналізму (Л. Фробеніус, Ф. Гребнер, В. Шмідт), розповсюдження культурних явищ пояснюється запо­зиченнями та взаємними впливами. Кожна культура розгляда­лася з огляду на переважання в ній самобутніх або запозичених культурних елементів. Вважають, що дифузіоналістський напрям ігнорував психо­логію й, по суті, ігнорував людину загалом як чинник культури, обмежуючи історію механічним пересуванням (міграції, дифузії) “культур”, “культурних кіл”, “культурних комплексів”; відмежування явищ культури від їх творця — людини і народу, ігнорування суспільної людини як творчої сили. Теорія функціоналізму: будь-який соц. інститут чи факт культури пояснюється насамперед тими функціями, які він виконує для підтримки і розвитку відповідного соціального цілого. Засади -Е. Дюркгайм. Функціоналізм у психології-В. Джеймс. Теоретичні засади заклали в Р. Турнвальд (“Людське суспільство у своїй соціологічній ос­нові”) і Б. Малиновський (“Наукова теорія культури”); теорія структурного функціоналізму А. Р. Радкліф-Браун (“Структура і функції у примітивному сус­пільстві”). Малиновського: культура є свого роду біологічне явище, грунтується на фізіологічному базисі: людина є тварина, і тому перше завдання, яке вона вирішує- задоволення біологічних потреб. Задовольняючи їх, вона створює для себе немовби нове, вторинне, похідне середовище-культуру. Радкліф-Браун замість терміна “культура” запропо­нував “соціаль­на структура”. Функціоналісти в етнографії подібно до біхевіористів у пси­хології повністю заперечили концепції попередників еволю­ціонізму(Л. Морган, Е. Тайлор, Дж. Фрезер та ін. Недоліки теорії:антиісторизм-відмовившись від загальноісторичного погляду на людське суспільство та його культуру, вони закрили будь-яку можливість зрозуміти не тільки закономірність загального ходу людської історії, а й умови формування окремих культур і місце кожної з них в іст. процесі.