43. “Продукти” народного духу – мова, міфи, звичаї як джерела пізнання етнопсихології у працях в. Вундта.

Вундт- етнопсихологічна стаття “Про завдання і шляхи психології народів”, потім переробив її у книгу “Проблеми психології народів”. Наголошує, що психологія народів — самостійна наука поряд з індивідуальною психологією. На думку Вундта, проблеми психології народів пов’язані з тими психічними продуктами, які створено суспільним характе­ром людського життя, і їх неможливо пояснити у рамках однієї лише індивідуальної свідомості, оскільки вони припускають взаємодію багатьох індивідуальних свідомостей. Загальні уявлення багатьох індивідів виявляються насамперед у мові, міфах і звича­ях, а всі інші елементи духовної культури — вторинні й зводять­ся до них. Звичаї виявляють у вчинках ті самі життєві погляди, які зберігаються у міфах і стають загальним надбанням завдяки мові. Елементи духовної культури мають свою відповідність у індивіду­альній психології: так, мова ідентична розуму (уявленням), міфи — почуттям, а звичаї — волі. Вундт зазначає, що такі продукти ду­ху, як мова, міфи і звичаї, не піддаються експериментальному дослідженню, на відміну від засадничих психічних процесів.

Дослідник вважає, що в різних формах духовного спілкуван­ня, а особливо в розвитку мови, міфу та звичаїв, ми віднаходимо такі види духовного зв’язку і взаємодії, які мають не меншу реальність, ніж елементи індивід. психології. “Народна душа”-не просто сума душ окремих індивідів, а їхній взаємозв’язок і взаємодія, що й визначає нові, специфічні явища зі своєрідними законами. Народна свідомість- творчий інтеграція індивідуальних свідомостей, результатом чого є нова реальність, що виявляється у продуктах надіндивідуальної або надособистісної діяльності в мові, міфах, моралі.

Душа на­роду є ніщо поза індивідами. Як і індивідуальна психологія, психологія народів повинна вивчати насамперед уяву, розум, моральність, але не окремого індивіда, а цілого народу, віднаходячи їх у творчості, практичному житті й релігії.

Дже­рела психічних явищ, породжених “співжиттям”, “комунітетом учений убачав в індивідуальній свідомості, оскільки тільки в ній вони могли існувати. Духовне сукупне життя не існує поза ними, хоча продукти її — мова, міфи, релігія — об’єктивні. Адже всі продукти духовного життя людини виникають лише в суспільстві.

За допомогою методу аналізу конкретно-історичних про­дуктів народів: мови, міфів та звичаїв, які становлять основні складові психології народів, учений вирізняє зв’язки уявлень і по­чуттів у межах якого-небудь суспільства, які він називає “колек­тивною свідомістю”, а загальні напрями волі — “колективною во­лею”. Ці поняття є вираженням збігу духовних властивостей інди­відів і їх фактичної взаємодії. Психологія народів здійснювала порівняльні історичні дослідження реальних про­дуктів суспільної (або колективної) взаємодії — таких, як мова, міфи, звичаї; це — культуральна соціальна психологія, в якій най­важливішим завданням було вивчення мови.

44. Відродження сучасної вітчизняної психології.

Відродження вітчизняної етнопсихології почалось у 60-х роках ХХ ст. у зв'язку з дискусією, що розгорнулася на сторінках журналу "Вопросы истории" щодо національного питання. Дискусія була присвячена проблемам нації. Уточнювався предмет етнопсихології, її категорійний апарат й окремі експериментальні методики. Нарешті було знято табу з етнопсихологічних досліджень. Але, незважаючи на це, розробка проблем етнопсихології рухалася досить мляво. Теоретичні праці в основному були присвячені критичному аналізу зарубіжних концепцій етнопсихології, а також дискусіям про категорійний апарат етнопсихології.

Дослідження 70-90-х років порушили такі питання: • до якої дисципліни належить етнопсихологія: до етнографії (С. Арутюнов, А. Решетов), до соціальної психології (І. Кон, В. Козлов, Л. Дробіжева) чи до загальної психології (Г. Старовойтова); • що є предметом дослідження етнопсихології: психічний склад етносу; національний характер чи вивчення окремих рис та особливостей психіки людей, які утворюють етнос; • якою має бути логіка досліджень: чи спочатку шукати відповідь на питання про існування психічних відмінностей між народами, про те, як вони проявляються та як їх досліджувати, а вже потім визначати поняття "психічний склад", "національний характер", чи, навпаки, йти від цих понять;

• як застосувати теорію діяльності О. Леонтьєва та його концепцію єдності психічної та практичної діяльності для пояснення психічної своєрідності етносу й причини психічних відмінностей між різними етносами.

Особливого піднесення дослідження у сфері етнопсихології набули в останні роки. Це пов'язано, з одного боку, із загостренням міжетнічних стосунків після розвалу СРСР, що, у свою чергу, викликало нагальну потребу у психологічних розробках етнічної проблематики, а з іншого — з початком політичної гласності, що зняла офіційні та неофіційні заборони з етнопсихологічних досліджень.

З арени історії зійшла міфічна нація — "радянський народ", а на її місце прийшли реальні нації та народи з їх реальними та непростими проблемами.

Отже, зараз триває реальне відродження етнопсихології: робляться спроби окреслити основні напрями розвитку етнопсихологічних досліджень, починає формуватися власний методичний апарат вітчизняної науки, проводяться етнопсихологічні дослідження серед різних груп населення країни.

За останні роки стрімко зросла кількість дослідників, які вивчають проблеми етнопсихології, збільшується потік публікацій, виходять спеціалізовані збірники та посібники, викладаються спецкурси у вищих навчальних закладах, проводяться тематичні конференції, відкриваються перші лабораторії для вивчення проблем етнопсихології.