41. Значення праць учених діаспори для розвитку етнопсихології в Україні

Значний внесок та велике значення для розвитку української етнопсихології мали здійснені дослідження та випущені праці вченими західної діаспори у ХХ столітті.

Такі дослідження мали кілька напрямів. Дослідження, що належали до першого напрямку проводились у 20 – 40 рр. ХХ століття, хоча ряд праць з’явився і в більш пізній час. Вчені цього напрямку: В. Старосольський, Д. Донцов, О. Бочковський, Л. Ребет, А. Княжинський. Праці цих вчених присвячені національному характеру українців, де аналізувалися чинники, що мали вплив на формування української нації та рис українського характеру.

Другий етап в розвитку етнопсихологічних досліджень охоплює період від 40 і до 70 рр. ХХ ст. Основною метою цього періоду стало вивчення національного характеру на основі культурно-центрованого підходу, що передбачав порівняльний опис певних культурних конфігурацій, характерних для тієї чи іншої культури. До дослідників, які керувались даним підходом у вивченні українського національного характеру, можна віднести, зокрема В. Липинського, О. Кульчицького, І. Мірчука, Я. Ярему. Характерною рисою цього періоду є порівняння психологічних особливостей української культури та культури сусідніх народів. Іншим характерним явищем для даного підходу є дослідження національного характеру через посередництво культурних творів: літератури, мистецтва, філософії.

Інший підхід цього періоду, особистісно-центрований, базувався на використанні поняття «модальної особистості», тобто збірного образу, що містить риси характеру та інші психологічні характеристики, характерні для більшості членів певного народу. Зокрема, в працях І. Мірчука, Я. Яреми, Д. Донцова в якості «модальної особистості» ними аналізується визначні постаті української культури.

Початком сучасних досліджень серед української діаспори визначено середину 70 років. Дослідження даного етапу передбачало вивчення національної ідентичності українців, і зокрема, її психологічних аспектів. Тут також виокремлюють декілька напрямків: 1) вивчення процесів, що відбуваються в середовищі української діаспори, тобто питань асиміляції та інтеграції; 2) вивчення міжетнічних процесів, що мають місце в новостворених державах Східної Європи.

Взагалі, можна зробити висновок, що праці з української етнопсихології в західній діаспорі створювалися в полі світової психологічної науки та були співзвучні досягненням науковців інших країн. Дослідження українських етнопсихологів відображали тенденції розвитку світової психологічної науки та були сучасними на час свого створення. Завдяки цим дослідження було розглянуто психологічні механізми формування та існування української нації, національної свідомості та самосвідомості, визначено чинники формування українського характеру та зроблено спроби визначити їх основні риси, що стало цінним надбанням української етнопсихології.

42. Етапи становлення етнічної ідентичності

Серед найбільш суттєвих факторів, які впливають на формування етнічної ідентичності, дослідники виділяють:

• особливості етнічної соціалізації у сім’ї, школі й найближчому соціальному оточенні;

• особливості етноконтактного середовища, насамперед, його поліетнічність-моноетнічність;

• статусні відносини між етнічними групами.

Хоча й існує думка про те, що етнічна належність володіє тенденцією до приписування спільного походження, як правило спадкового, в деяких випадках людина, реалізовуючи свою свободу вибору, може брати безпосередню участь у формуванні своєї ідентичності.

Ж. Піаже проаналізував дві сторони одного процесу: І) формування поняття "батьківщина"; 2) образу "інших країн" та "іноземців". Розвиток етнічної ідентичності розглядався Ж. Піаже у вигляді створення когнітивної моделі, що пов'язана з поняттям "батьківщина". Проявами знань про етнічні явища виступали етнічні почуття.

Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:

• 6-7 років: дитина набуває перші – фрагментарні та несистематичні – знання про свою етнічну належність;

• 8-9 років дитина уже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою, висуває причини ідентифікації – національність батьків, місце проживання, рідна мова. Просинаються національні почуття.

• Молодший підлітковий вік (10-11 років): етнічна ідентичність формується у повному обсязі, у якості особливостей різних народів дитина відмічає унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.