2. Відмінності психологічної антропології від її попередниці “культура та особистість”.

Хсю змінює “Культура і особистість” на “психологічну антропологію”, яка, на відміну від попередниці, враховувала внутрішньокультурні відмінності й наслідки міжкультурних контактів. Особистість, яку намагаються вивчати психоантропологи, на думку Хсю, не є тією, що під нею розуміють представники індивідуальної психології. Концептуально остання має справу з унікальною особистістю індивіда, а перша — тільки з тими харак­теристиками розуму індивіда, які є частиною людського розуму в ширшому розумінні. Тому психологічна антропологія — це не просто психологія індивіда. Вона повинна уникати психоаналізу цілісних культур у стилі Фройда.

Психологічна антропологія, на думку Ф. Хсю, “має справу а) з усвідомлюваними й неусвідомлюваними ідеями, поширеними у більшості індивідів у цьому суспільстві як індивідуальні. б) з усвідомлюваними ідеями, які керують діями багатьох індивідів й існують як групові (інколи описувані в термінах групової психо­логії, психології натовпу або колективних уявлень)” . Хсю вважав, що соціальні уявлення людей ідентичні у біль­шості членів тієї чи тієї культури. Ці поширені в культурі уявлен­ня, що існують у свідомій та несвідомій формі й керують діями людей, повинні стати, на його думку, головним предметом дослідження психоантропологів. Саме вони (уявлення) станов­лять первинний і найбільш фундаментальний “фізичний ма­теріал”, який досліджує психологічна антропологія, незалежно від того, хто є носієм уявлень — індивід чи група (сім’я, поселення, плем’я) і як класифікується культура, до якої він належить, — примітивна, безписемна, цивілізована, міська, промислова тощо. Загальна концепція психол.антропології не надто відрізняється від теорії «Культура іособистість». Хсю згоден з Хонігманом у тому що, головне завдання псих.антропол.=вивчення долі індивіда в культурно-специфічному середовищі, за винятком психол. концепцій особистості й етнології.

3. Національні почуття як компонент структури психології етнічної спільноти.

Нац. поч. є емоційним проявом усвідомлення націон. належності (комплексом почуттів, уявлень,ілюзій і забобонів). До національних почуттів, окрім почуття національної гордості, любові до своєї нації необхідно відносити шовіністичні почуття, нац.. забобони, почуття відчуженості до інших націй. Нац.поч. утвор. як форми ставлення до рідної природи, культури, народу, його історії, діячів, побуту. В них відображені специфічні явища обєктивн. дійсності + ставлення індивіда до цих явищ. Особливості Н.П: *Нац. поч. не існує за суспільно-історичним середовищем. *збуджується не самостійно, а внаслідок впливу зовн.сил. *за природою нестійке, на зміни реагує чутливо. *відображає ставлення людей до своєї і до інших націй. *проявляється не лише у вигляді благородних патріотичних ідей (Джандільдіна) і вчинків, а й у вигляді нац.. неприязні до іншого нац.. походж.,етнічних забобонів. Однак національні взаємовідносини людей кожен повинен контролювати з допомогою розуму. *на прояв н.п впливає етнічний темперамент (на манеру радіти, страждати, виражати почуття, бажання) *Н.П-історична категорія. Воно виражається там, де окрім відчуття етнічної належності розвивається й нац..свідомість. *Спочатку формується реальна людська спільність, потім – певний вид духовних почуттів, як реакція людської психології на вплив етнічного середовища. *Кожен розуміє, що сучасні культурні надбання створені зусиллями минулих поколінь. Н.П. виникає, коли ми намагаємося докласти зусиль до внесення власної лепти в збагачення вже здобутого.

Патріотизм. цілісне наполегливе почуття любові до вітчизни, готовність жертвувати для неї, щиро розуміючи її вади та недоліки, але не шляхом несправедливості. (Солженіцин). Ільїн: патріотизм занурюється у глиб несвідомого, інстинктивного , пристрасного+віднайти батьківщину кожен повинен самостійно, самобутньо (ніхто не припише тобі батьківщ.). Патріотизм не завжди духовний, може бути сліпим афектом, що пронизує людину гординею, агресією, ненавистю і т.д. Франко, говорячи про патріотизм відмічав деяк негативні риси свого народу, що рідко зустрінеш серед людей тих, хто матиме справжній характер. Патріотизм Франка — органічний, не галасливий, не мітинго­вий, неможливий без каторжної праці для народу.

!!!Важливо акцентувати увагу на тому, чи зазнавала нація національного гноблення.Якщо так: *такі нації особливо сприйнятливі в питанні поваги до їх нац..гіності, чутливі до образ, особливо стосовно нації гнобителя.*негритянський народ, наприклад, вимагав, щоб слово негр писали з великої літери. *акцент на національній особливості може розвинутися в патологію національної психіки. *свобода стає поштовхом від приниженості до гордівливого самоствердження і заперечення чужих національних прав. !!!Ми постійно знаходимося у взаємозв’язку з іншими народами. Навіть в первісному суспільстві неможливо було знаходитися в абсолютній ізоляції, існували чужі, сусіди і т.д. Антитези «ми»-«вони» зявляються в результаті зіткнення племен. Взаємовідносини народів супроводжуються явищами етноцентристського порядку (своє завжди краще).Зважаючи на звичку спрямовувати нашу ворожість назовні, могна говорити про малоймовірність тривалого миру мі етнічними групами й державами. Ми завжди шукаємо собі ворогів, які частково втілюють наші негативні риси.