33. Етнічна ідентичність особистості.

Етнічна ідентичність — це та частина Я-концепції індивіда, яка виникає внаслідок усвідомлення свого членства в етнічній групі (групах) разом із ціннісним і емоційним значенням, що на­дається цьому членству.

Етнічна ідентифікація є процесом, а етнічна ідентичність наслідком цього процесу. Перед людиною постає багатий вибір можливих джерел самоідентифікації. Найважливішими се­ред них є такі:

- Аскрцптивні — вік, стать, кровна спорідненість, етнічна й расова належність;

- Культурні — кланова, племінна, мовна, національна, релі­гійна, цивілізаційна належність;

- Територіальні — найближче соціальне середовище, село, місто, район, область, регіон, кліматична зона, континент, півкуля;

- Політичні — фракційна й партійна належність, відданість лідерові, групи інтересів, ідеологія, інтереси держави;

- Економічні — робота, професія, посада, професійне сере­довище, наймачі, галузі, економічні сектори, профспілки, класи, держави;

- Соціальні — друзі, клуби, команди, колеги, компанії для розваг, соціальний статус.

Деякі ідентичності людина може відкида­ні (під час зміни роботи чи країни), інші ідентичності, наприклад, територіальні чи культурні, є ієрархічними своєю суттю.

Ідентичність є продукт соціальної взаємодії й виникає з діалек­тичного взаємозв’язку індивіда та суспільства. Вона є результатом проекції індивідами на себе очікувань і норм інших.

Етнічна ідентичність може зберегтися навіть без єдиної мови, історії, стійких ознак єдиної культури.

Етнічність як групова характеристика виявляється у порівнянні “нас” з “іншими”. Це ідентифікаційна категорія і на індивідуально-особистісному рівні виступає у якості особливої форми “Я”-концепції.

Ідентичність будується на відмінності від того, що вважається іншою ідентичністю (Я і не-Я, механізм схожий на первинну диференціацію себе й не-себе у немовлят). Ідентичність функціонує, відсилаючи до того чи іншого негативного полюсу, чогось відмінного від свого.

Отже, етнічна іден­тичність — це результат когнітивно-емоційного процесу усвідом­лення себе представником етносу, певний ступінь ототожнення се­бе з ним і відмежування від інших етносів.

Як феномен етнічна ідентичність кожної групи може містити набір різноманітних самоідєитифікацій етносу та пов’язаних з ними самоописів, які грунтуються на унікальних культурних і соціальних особливостях групи.

34. Специфіка і розвиток національного характеру у працях Гегеля

Національний характер, за Гегелем, є проявом суб’єктивного духу в різних природних умовах, які, по суті, визначають спе­цифіку духовного світу націй і рас. Географічне середови­ще, до якого належить і клімат, саме є, за Гегелем, втіленням абсолютної ідеї, її інобуттям. Порівняно з духом природа є чи­мось кількісним, чимось таким, влада чого не повинна бути настільки велика, щоб вона сама собою виявлялася всесильною.

Специфіка і розвиток національного характеру визначають і саму історію нації. Із цього твердження висновується, що істо­ричні долі народів заздалегідь визначено тим, якими специфічни­ми духовними властивостями наділила їх природа на самому по­чатку їхньої появи.

Таким чином, національні відмінності, як і відмінності рас, Гегель вважав стійкими і незміннимиГлибина відмінностей між расами і націями зрештою, як стверджує Гегель, залежить від ступеня самовиявлення, самороз­витку духу, усвідомлення ним самого себе.

Кожен народ у своєму розвитку досягає, за Гегелем, лише певного рівня, далі якого він не піднімається. Що нижчі сходин­ки історичної драбини саморозвитку духу, які посідають народи, то менше в останніх тих специфічних духовних рис, за якими во­ни відрізняються один від одного. Найбільша багатоманітність національного характеру виявляється у християнських народів Європи, оскільки дух у них “вперше від своєї загальності дохо­дить до розгорнутої повноти відокремлення”. Водночас Гегель не вбачає значних відмінностей між націями так званої азіатської, вірніше, монгольської раси, не кажучи вже про африканську расу, яка, на його думку, залишається компактною нерозрізненою масою.