31. Залежність психічних компонентів від клімату і ландшафтів у працях німецького представника епохи Просвітництва й.Г.Гердера

Й. Г. Гердер (1744—1803) у праці “Ідеї до філософії історії людства” під понят­тям “народ” розуміє сукупність людей, мова й історичні традиції яких формують їхню свідомість. Почуття ідентичності, співпри­четності до чогось спільного забезпечують народні традиції

Говорячи про душу народу, Гердер не вважає її чимось все­осяжним, таким, що зберігає в собі всю його своєрідність. “Душу” він розглядає серед інших ознак народу: разом із мовою, фольк­лором, забобонами тощо. Погоджуючись із думкою про за­лежність психічних компонентів від клімату і ландшафтів, Гердер допускав і вплив способу життя та виховання, суспільного ладу та історії. Твердження Гердера про те, що людина пішас себе безпо­середньо з історії власного життя, а найбільше з історії людства, робить його ідейним попередником майбутньої історич­ної психології.

Усвідомлюючи, як важко розкрити психічні особливості того чи того народу, Гердер зазначав, що треба жити одним чуттям з нацією, щоб відчути хоча б одну з її схильностей. Душу народу можна взнати через його почуття, мову, справи. Але на перше місце він ставить усну народну творчість, вважаючи, що саме світ фантазії відображає народний дух найкращим чином. Гердер упровадив поняття “Volk” (народ) — співтовариство лю­дей, спільна мова й історичні традиції якого формують розумові процеси його членів і слугують сутнісним ресурсом його розвит­ку. Він стверджував, що потрібно цінувати культурну своєрідність народів і обстоював судження, згідно з яким кожен народ потрібно оцінювати за його власними уявленнями.

32. Г. Г. Шпет як вітчизняний фундатор етнічної психології.

Г.Г. Шпет – філософ, викладач Московського університету, фундатор вітчизняної етнічної психології та автор низки праць з цієї дисципліни.

Після введення в Московському у-ті курсу етнічної психології, став читати цей його. В 1917 р. в журналі «Психологічний огляд» була опублікована його стаття про етнічну психологію, а в 1927 р - книга про предмет та завдання цієї науки під назвою «Вступ в етнічну психологію». За своїм змістом вона являла собою узагальнення і критичний виклад стану етнічної психології і затвердження положення про розвиток етнічної психології як розділу соціальної психології. Зазначав, що головним в етнопсихології є не пояснення, а розуміння, пов’язане не стільки з аналізом досвіду, скільки з осягненням сенсу об’єктивних культурних явищ, в яких відображається типове суб’єктивне.

Постулював принцип соціального детермінізму, згідно з яким ключем до розуміння психології народу – є його культура, історія, соц. дійсність.

Предмет психологічного дослідження, на думку Г. Шпета – колективна єдність, яку він розглядав як:

1)взаємодію, результатом якої є продукти духа нації у вигляді мови, релігії, творчості;

2) спільність або подібність психічних процесів індивідів, об’єднуючи цю спільність зі спільністю зовнішніх умов життя.

Колектив – суб’єкт сукупних дій, а сукупні дії – спільна реакція колективу на явища природи, соціального життя, історії.

Дух народу символізує сенс та ідею народу, і є зібрання характерних рис «поведінки» народу. Він виражається в характері народу.

На основі цих поглядів Г. Шпет наголошував на виокремленні етнічної психології з соціальної і визначення для кожної з них власного об’єкту.