25. “Дух народу” в працях французького вченого ш. Монтеск’є.

Особлива роль у формуванні етнополітичної думки в епоху Просвітництва належить французьким мислителям Шарлю Монтеск'є (1689-1775) та Жан-Жаку Руссо (1712-1778). Так, Ш. Монтеск'є у видатній праці "Про дух законів", що належить до числа тих літературних документів, важливість яких у пе­ріод створення є незаперечною не тільки для епохи, а й для творчого індивіда у майбутньому, виклав власні основні етнопо­літичні положення. Він дотримується тієї точки зору, що сус­пільний розвиток відбувається згідно з певними законами і закономірностями. У 1 розділі першої книги французький вче­ний пише: "Закони у найширшому значенні — це необхідні зв'язки, які випливають з природи речей; у цьому значенні всі істоти мають свої закони, божество має свої закони, матеріаль­ний світ має свої закони, а також тварини і людина". Його вва­жають одним з перших засновників такого визначального ме­тодологічного принципу, як метод порівняльного аналізу, який широко застосовується в осмисленні етнополітичних явищ. Ш. Монтеск'є, розвиваючи вчення Дж. Локка, виділив три види влади: законодавчу, виконавчу і судову. Принцип поділу вла­ди передбачав, що вона належить різним органам влади, і за­кон встановлює прерогативи для кожної з гілок влади, кожна гілка влади взаємно обмежує і стримує одна одну (тобто існує механізм стримувань і противаг). Французький мислитель на­дає безпрецедентної ваги дополітичним чинникам формування суспільства (клімат, релігія, закони, принципи правління, при­клади минулого, звичаї), внаслідок чого "утворюється спільний дух народу". Тобто Ш. Монтеск'є, висловлюючи думки про на­ціональний характер і дух народів, формує чітку концепцію духу нації, його обумовленість природнокліматичними та гео­графічними факторами.

Ш. Монтеск 'є, мабуть, найбільш повно висловив загально методологічні підхід того періоду до сутності етнічних відмінностей за духом (психології). Він, як і багато інших авторів, дотримувався принципів географічного детермінізму і вважав, що дух народу є результат впливу клімату, грунту і рельєфу місцевості. Причому такий вплив може бути безпосереднім і опосередкованим. Безпосередній вплив характерно для перших етапів розвитку народу. Опосередковане ж вплив відбувається тоді, коли в залежності від кліматичних умов у народу складаються особливі форми соціальних відносин, традиції та звичаї, які поряд з географічними умовами впливають на його життя та історію. Таким чином, географічне середовище-це первинна основа духовних рис народу і його соціально-політичних відносин. «Багато речей управляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи, правління, приклади минулого, звичаї, звичаї; як результат усього цього утвориться загальний дух народу».

26. Розвиток етнопсихологічної тематики на Слобожанщині в першій половині ХІХ століття та вивчення проблеми національного характеру і перших етнопсихологічних експериментальних досліджень у другій половині ХІХ століття.

В перші десятиліття XIX століття центром культурного та наукового життя України стає Слобожанщина.

Причинні чинники цієї тенденції:

• змістовне наповнення поняття «ми» можливе тільки в порівнянні з «вони» - саме в прикордонних регіонах, на межі існування різних етносів, об'єктивно більше можливостей для народознавчих і міжкультурних досліджень;

• сприятливіші соціально-політичні умови;

• наявність сильних осередків культури (Харківський колегіум, Харківський університет, педагогічний інститут та інші освітні заклади); наявність власної поліграфічної бази.

Розвитку етнопсихологічної тематики на Слобожанщині сприяла діяльність діячів того часу, які займалися визначенням рис національного характеру українців (1) та теоретичних розробок деяких етнопсихологічних понять (2):

(1) Г. Успенський (професор Харківського у-ту): закликав «знати давнину та сучасність своєї Батьківщини», видав працю, присвячену «зображенню характеру, звичаїв і установ» рідного народу, підвищив інтерес місцевих дослідників до етнопсихологічних проблем.

М. Каразін (засновник Харк. у-ту): започаткував на Харківщині більш складну форму етнопсихологічних характеристик — порівняльну, дав розгорнуту порівняльну характеристику українців і росіян («Зауваженнях щодо Слобідсько-Української губернії»).

Г. Квітка – Основяненко (харківський письменник): у своїх творах детально описано особливості матеріальної та духовної культури українців, намагався відтворити правдивий образ-портрет українців, описати особливості їхньої психічної діяльності та характерології. (стаття «Українці»).

(2) І. Серезневський, А. Метлінський: займалися розробкою етнопсихологічних категорій.

Початок 40-х років XIX – виголошенням принципово нових етнопсихологічних ідей.

М.Костомаров: висловлює ідею дослідження характеру народу не безпосе-редньо, а опосередковано, і намагався втілити її в життя, вивчаючи продукти його діяльності, творчості, а насамперед — народні пісні. В 40-х роках реалізував в конкретному дослідженні ідею вивчення характеру народу, досліджуючи продукти його діяльності. (продовжив А. Вєтухов).

К.Сементовський: пропонував для пізнання народного характеру вивчати не пісні, а вірування та обряди.

П.Чубинський: наукова експедиція до Західно-Руського краю. Складення портрету типового українця, його етнопсихологічної своєрідності.

А.Потебня: досліджував символи в слов'янській народній поезії, Найважливішим етнодиференціюючим і етноформуючим чинником учений вважав мову народу.

П. і О. Єфименки: займалися дослідження народного життя, порівнюючи звичаєве право, положення жінки та соціально-психологічіий клімат у родинах українців і росіян.