1.3 Особливості кінодискурсу та функціонування у ньому слів-реалій

Кіно як багатокомпонентна структура виконує прагматичну функцію і визначає поведінкову специфіку соціуму. Кінодискурс є актуалізацією культурно-специфічної інформації в рамках соціального інституту і може служити засобом категоризації і впорядкування лінгвокультурологічних знань. Наукові роботи в галузі кіно підкреслюють значущість сучасного екранного мистецтва, що включає в себе різні види кінопродукції, і силу його впливу на масову свідомість, а також дають можливість охарактеризувати кіно з точки зору лінгвокультурології, семіотики і теорії кінодискурса.

Виходячи з онтологічних властивостей мови, кінодискурс розглядається як продукт національної культури, в якому знаходять відображення національний менталітет, стереотипи і система цінностей. Все це можна узагальнити терміном «фонові знання», тому культурно-значима інформація відображається у вигляді культурних слів-реалій. С. Влахов дає наступне визначення культурних слів-реалій: «це слова (і словосполучення), що називають об'єкти, характерні для життя одного народу і чужі іншому; будучи носіями національного і історичного колориту, вони, як правило, не мають точних відповідників в інших мовах, і вимагають особливого підходу при перекладі» [12, c. 47].

Кінодискурс – складне явище, що включає в себе зв'язний текст, який є вербальним компонентом фільму, в сукупності з невербальними компонентами – аудіовізуальним та іншими значущими для смислової завершеності фільму невербальними факторами [16, с. 70].

Є. Мозолев визначає кінодискурс як «кінотекст з притаманними йому екстралінгвістичними факторами: факторами комунікативної ситуації і культурноідеологічного середовища, в якому відбувається комунікація» [3, 17]. До екстралінгвістичних факторів мовознавець відносить культурну компетенцію адресата, екстралінгвістичний контекст – обстановка, час і місце, до яких відноситься фільм, різні невербальні засоби: малюнки, жести, міміка. Все, що міститься на екрані, є складним поєднанням візуально-образних і вербальних компонентів, внаслідок чого отримання інформації несе собою комплексний характер. «Важливість культурноісторичних фонових знань адресата говорить про подвійну спрямованість даного виду комунікації або її інтерактивної форми» [34, с. 18].

С. С. Назмутдінова визначає «кінодискурс» як семіотично ускладнений динамічний процес взаємодії автора і кінореципієнта, що протікає в міжмовному та міжкультурному просторі за допомогою засобів кіномови, яка володіє такими властивостяи як синтаксичність, вербально-візуальне поєднання елементів, інтертекстуальність, множинність адресанта, контекстуальність значення, іконічна точність синтетичність [35, с. 11].

І. М. Лавріненко вважає, що кінодискурс – полікодове когнітивно-комунікативне утворення, нерозривна єдність різних семіотичних одиниць, що характеризується зв’язністю, цільністю, завершеністю, адресатністю. Кінодискурс утілюється у вербальних, невербальних (у тому числі кінематографічних) знаках у відповідності до замислу колективного автора і структурується засобами зміни комунікативних ролей; він зафіксований на матеріальному носії і призначений для аудіовізуального сприйняття глядачами [28, с. 5].

Фільм як об'єкт лінгвістичного дослідження завжди викликає певні труднощі, оскільки є складною системою подання знань, що містить, окрім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори, важливі для його розуміння, а також вказівку на учасників комунікації і на процеси створення і відтворення повідомлення. Переклад фільму завжди пов'язаний з певними труднощами не тільки лінгвістичного, але і технічного характеру, що безпосередньо впливає на ступінь еквівалентності та адекватності перекладу оригіналу, а також його технічного втілення на екрані (тобто синхронність артикуляції акторів і реплік дублерів) [46, с. 153].

Переклад художніх фільмів передбачає не лише двомовне перенесення, а обмін між двома культурами та двома соціумами, що включає обмін емоціями, асоціаціями та ідеями. Перекд перекладачем постає подвійне завдання: зрозуміти текст оригіналу, тобто сприйняти його як читач, а потім перетворити його мовою перекладу. В галузі перекладознавства художній фільм несе на собі відбиток світосприйняття, поетичного бачення дійсності, мови і стилю мовця. Оскільки переклад охоплює щонайменше дві мови і дві культурні традиції, перекладачі постійно вирішують проблему – як відтворювати культурі аспекти, імпліцитно закладені в тексті оригіналу. Культурне підгрунтя для перекладу набуває різих форм в широкому діапазоні: від лексики та синтаксису до ідеології і способу життя в певній культурі [37, с. 11—12, 14]. Саме слова-реалії забезпечують створення культурної картини кінофільму та знайомлять глядача із традиціями та звичаями конкретної нації.

Кінопереклад більш вільний, ніж переклад художнього твору і іноді навіть наближається до «вільного» перекладу. Як зазвичай це пов'язують з тим, що при дубляжі необхідна певна ступінь синхронності, збіг руху губ акторів і переказних реплік. Тому перекладач змушений скорочувати вихідний текст, трансформуючи його так, щоб його аудіовихід збігався з відеорядом. При цьому найбільш часто вживаним перекладацьким прийомом є синтаксичне уподібнення. Тобто необхідність «підлаштовувати» українськиц текст під англійську артикуляцію призводить до значного скорочення довжини фраз, а значить, і до спотворення оригінального тексту [46, с. 154].

Проблема перекладу художнього фільму не зводиться лише до адекватної передачі його змістового наповнення. Більшою мірою необхідно розкрити і підкреслити колорит іншомовної культури, що проявляється у репліках, інтонаційному малюнку мовлення героїв, їх своєрідному гуморі, що, безсумнівно, відображає інтенцію режисера і автора сценарію, а також полегшує розуміння нюансів, що відбувається на екрані. Слова-реалії у кінофільмах виражають етнокультурну специфіку соціуму, які перекладач повинен спочатку осмислити та зрозуміти для якісного та адекватного перекладу [46, с. 156].

Слова-реалії знаходять значущі конотаційні та імпліцитні смисли, які повинні викликати у реципієнта певні когнітивні асоціації та психоемоційні реакції. Складна внутрішня структура одиниці перекладу вимагає досить продуманого перекладацького рішення щодо прийомів її передачі. В іншому випадку в процесі сприйняття твору як ланцюжку безлічі операцій декодування окремих компонентів тексту, виникає обрив, а у свідомості реципієнта – лакуна. Така ситуація може виникнути (і нерідко виникає) у разі показу художнього фільму іншомовним студентам, мало знайомим з «культурним контекстом», у рамках якого він створювався. І переклад часто безсилий, так як у форматі кіно малоймовірно експлікувати елементи когнітивної бази іншомовного суспільства – неможливо дати перекладацький коментар або виноску з поясненням як в друкованому творі [23, с. 36].

Переклад фільму зводиться не до формальної передачі складових його елементів, а до створення «складного комунікативного поєднання словесних, звукових і іконічних кодів, де вербальні та звукові повідомлення істотно впливають на денотативну і коннотативную значимість іконічних фактів і, в свою чергу, зазнають зворотного впливу» [14, с. 155].

При перекладі тексту фільму основною турботою перекладача стає не тільки передача симетрії тексту, тобто його синтаксичної і семантичної структури, його фразеології, але і передача його функціонального та прагматичного аспектів. Іншими словами, при перекладі з однієї мови на іншу в погоні за точністю передачі тексту та його ритму і структури перекладач нерідко втрачає відтінки сенсу, які спочатку відомі представникам вихідної мови і абсолютно незнайомі представникам мови перекладу. В разі використання буквального перекладу при передачі слів-реалій текст можна вважати точно перекладеним, але функціонувати він буде абсолютно по-іншому, так як зникають найтонші смислові відтінки, що веде до появи неіснуючих висловлювань, або до фраз, які мають абсолютно інший сенс.

Перекладач повинен максимально точно й адекватно передати глядачеві інформаційно-емоційне повідомлення, відтворене у вербальному мовленні акторів. Переклад кінофільмів є доволі складним та структурованим процесом. Відсутність достатніх фонових знань і нехтування специфікою вихідного тексту призводить до значних порушень вимог адекватності. Неточності при перекладі кінофільмів можна поділити на дві групи: 1) помилки через нестачу фонових знань (алюзії з культурологічною компонентою, слова-реалії, соціолінгвістичні особливості вербального спілкування); 2) помилки, що виникають через неправильне сприйняття вихідного тексту і призводять до спотворення смислу сказаного у перекладі [62, с. 237, 240]. Тому саме при передачі слів-реалій перекладач повинен бути обережним та ретельно обирати прийоми перекладу аби зберегти національне забарвлення слів-реалій.

Міжмовна еквівалентність перекладу слів-реалій у фільмах представляє особливий інтерес, адже неадекватний переклад того чи іншого слова-реалії може не просто викликати спотворення задуму фільму, але і спричинити за собою проблему взаємовідносин між представниками різних культур. Перед перекладачем стоїть непросте завдання: його діяльність повинна бути спрямована на передачу повідомлення, коли так звані "коди" автора даного повідомлення і одержувача не збігаються. Подібні розбіжності нерідко стають причиною міжмовних невідповідностей при переоде слів-реалій у фільмах. Причиною неправильного перекладу слів-реалій часто є відсутність країнознавчих знань у реципієнтів аудіовізуального повідомлення або у перекладача як посередника комунікації. У такому разі виникає величезна кількість непотрібних асоціацій через неадекватність перекладу. Перекладач, крім доброго знання мовної системи, повинен володіти і культурологічними фоновими знаннями. При передачі слів-реалій перекладачеві варто пам'ятати про те, що він переводить не тільки з мови на мову, але і з культури на культуру.

У фільмах відображається національно-специфічна сторона життя, її етикет, побутові і соціальні слова-реалії. На думку Л. П. Крисіна, «культурна специфіка, яка передається в значенні слова, може характеризувати різні сторони життя того чи іншого етнічного співтовариства: побут, традиції, звичаї та обряди, соціальний і політичний устрій суспільства, сфери релігії і церкви, види і жанри національного мистецтва. У всіх цих випадках відповідні слова-реалії крім номінативної функції мають функцію «культурну»: вони сигналізують про певніі специфічні межі поняття, пов'язаного саме з даною національною культурою» [26, с. 87]. Слова-реалії слугують засобом створення національно-історичного колориту у фільмі, так як вони містять в собі цінну інформацію про конкретний народ: найменування на позначення назв страв та напоїв національної кухні, традиційного одягу, взуття, танців, звичаїв, ритуалів, свят, ігор, міфології, фольклору.

Отже, існують різні підходи при інтерпретації поняття «кінодискурс», але безумовним є те, що вживання слів-реалій у ньому є важливим та створює культурний фон за допомогою використання національно-забарвлених явищ чи ситуацій.

Висновки до розділу 1

1. Взаємозв’язок мови та культури є незаперечним: зміни в культурі завжди призводятьдо появи нових національно-забарвлених мовних явищ у мові – слів-реалій.

2. Слова-реалії – поняття, явища чи ситуації, притаманні для життя, побуту, культури, духовного розвитку певної нації, які є малознайомими або чужими для іншого народу. Вони відображають національно-історичний колорит країни.

3. Найбільші труднощі при передачі слів-реалій як з іноземної мови на мову перекладу, так і навпаки, полягають у відсутності точних відповідників в іншій мові та необхідності передати національне забарвлення, тому переклад потребує особливих умінь та знань.

4. Існує велика кількість підходів до способів перекладу слів-реалій, серед яких можна виділити такі основні:

1) транскодування (транскрипція і транслітерація);

2) калькування;

3) наближений переклад;

4) описовий переклад;

5) контекстуальний переклад.

5. Кінодискурс – полікодове когнітивно-комунікативне утворення, нерозривна єдність різних семіотичних одиниць, що характеризується зв’язністю, цільністю, завершеністю, адресатністю.

6. Слова-реалії відіграють важливу роль у кінодискурсі, так як їх вживання допомагає створити національно-історичний колорит та забезпечити втілення культурного фону.