Розділ 1 теоретичні основи дослідження лінгвокультурних особливостей реалій у кінодискурсі

1.1 Мовні реалії як вербальне вираження специфічних рис національних культур

Питання про співвідношення мови і культури не є новим в історії лінгвістики. Ідеї про односторонній вплив культури на мову або мови на культуру змінюються ідеями про взаємозв'язок і взаємодію мови і культури, їх онтологічної єдності. Як зазначає В. Р. Ольшанський, існує три підходи у вивченні проблеми «мова і культура». Перший підхід, що розробляється філософами (С. А. Атановский, Р. А. Брутян, Е. С. Маркарян), базується на односторонньому впливі культури на мову. Зі зміною дійсності змінюються культурно-національні стереотипи і сама мова. Другий підхід ставить своїм завданням вирішення питання про зворотній вплив мови на культуру (В. Гумбольдт, А. А. Потебня, Ю. Л. Вайсгербер). Третій підхід заснований на ідеї взаємозв'язку і взаємодії мови і культури: з одного боку, мова – складова частина культури , з іншого – культура включена в мову [18, с. 8].

Згідно з В. фон Гумбольдтом, мова невіддільна від людської культури і являє собою найважливіший її компонент: «Мова тісно переплетена з духовним розвитком людства і сприяє йому на кожній ступені його локального прогресу чи регресу, відображаючи в собі кожну стадію культури» [1, с. 67].

Всі значущі особливості життя будь-якого народу і його країни (географічне положення, історичний розвиток, соціальний устрій) знаходять відображення в мові. Мова є носієм національно-культурного коду того чи іншого народу. Національно-культурний код мови становлять лексичні одиниці, у значенні яких проявляється зв'язок культури і мови. Розбіжності в мовах і культурах різні автори фіксують на різних рівнях і описують за допомогою різних термінів. Найчастіше в літературі зустрічаються терміни «екзотизми» (В. П. Берков), «безеквівалентна лексика» (Л. С. Бархударов, Е. М. Верещагін,  В. Р. Костомаров), «етнокультуреми» (В. Сипко), «варваризми» (А. А. Реформатський), «лакуни» (Ж. П. Вини, Ж. Дарбельне, В. Ю. Марковина, Ю. А. Сорокін) та інші. Всі ці поняття об'єднує національне, історичне, місцеве, побутове забарвлення, відсутність відповідностей в мові перекладу, а в деяких випадках навіть іншомовне походження.

На думку В. В. Кабакчі, культуроніми – це «мовні одиниці, які виступають в якості елементів позначення світової культури» [21, с. 7]. Інший відомий лінгвіст С. В. Тюленєв під культуронімами розуміє «позначення тих чи інших явищ культури, виражені за допомогою засобів тієї чи іншої мови, що виступає в процесі перекладу як мови оригіналу» [54, с. 188].

В. В. Кабакчі виділив декілька груп культуронімів залежно від універсальності-специфічності і первинності-вторинності мовної вербалізації: універсальні культуроніми, або «поліоніми» – культуроніми, які є універсаліями в світовій культурі, і специфічні культуроніми – «ідіокультуроніми» (в даному випадку В. В. Кабакчі зауважує, що останній термін відповідає поняттям мовних реалій або безеквівалентної лексики).        В. В. Кабакчі також розмежовує первинні ідіокультуроніми, називаючи їх «ідіонімами» (культуроніми, які є специфічними для внутрішньої культури даної мови), та іншомовні – «ксеноніми» – мовні одиниці даної мови, що використовуються в якості найменувань елементів зовнішніх (іншомовних) культур [21].

Слова-реалії – поняття, яке вважається синонімічним за значенням «культуроніму». Проблема визначення слів-реалій висвітлювалася в працях багатьох вчених: А. Д. Швейцера, В. Н. Комісарова, Л. Л. Нелюбіна, Н.Н. Миронової, А. Ф. Ширяєва, Б. І. Рєпіна, А. В. Синявського і т. д. Деякі автори дають словам-реаліям неповні, приблизні визначення, говорячи лише про деякі ознаки, притаманні реаліям. Так, А. В. Федоров говорить про «слова, що позначають національно-специфічні реалії» [55, с. 165].

Е. М. Верещагін  і  В. Р. Костомаров наголошують на важливості фонових знань – сукупність уявлень про те, що складає реальне тло, на якому розгортається картина життя іншої країни, іншого народу, визначаючи їх як «спільні для учасників комунікативного акту знання» [10, с. 126].

Слова-реалії вважаються частиною фонових знань, які є необхідними для розуміння тексту іноземною мовою. Недостатнє або неповне знання культури країни, її фольклору, історії, її найзначніших політичних та історичних постатей та найважливіших подій може призвести до нерозуміння історичних порівнянь та посилань, і т. д. і, врешті-решт, до мовної некомпетентності. На думку А. Д. Швейцера, «специфіка слів-реалій така, що вони часто знаходяться поза фондом знань носіїв іншої культури та іншої мови» [60, с. 153].

Одним з перших термін «слово-реалія» вжив у 1952 р. Л. Н. Соболєв і в статті «Про переклад образу образом» дав таке визначення: «Реалії – це слова із національного побуту, яких немає в інших мовах, тому що немає цих предметів і явищ в інших країнах» [48, с. 51]. Слово-реалія є мовним способом вираження свого референта, але предмет є ширшим, ніж слово. Слово-реалія – це всього лише лінгвістична одиниця, що позначає об'єкт. «Реалії-референти існують не в мові, а в культурі його носіїв. У мові ж існують назви реалій» [48, с. 52]. В іншій статті у Л. Н. Соболєва терміном «слово-реалія» позначаються «побутові і специфічно національні слова і звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а відтак і в мовах інших країн» [47, с. 281].

На думку Г. Д. Томахіна слова-реалії – це назви, які властиві лише певним націям та народам: предмети матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імена національних героїв, міфологічних істот [52, c. 5].

Тлумачний перекладацький словник Л.Л. Нелюбіна дає чотири значення слова «реалія»:

1. слова або вислови, що позначають предмети, поняття, ситуації, яких не існує в практичному досвіді людей, що говорять на іншій мові.

2. різноманітні фактори, що вивчаються зовнішньою лінгвістикою і перекладознавством, такі, як державний устрій даної країни, історія та культура даного народу, мовні контакти носіїв цієї мови і т. п. з точки зору їх відображення в цій мові.

3. предмети матеріальної культури, що служать основою для номінативного значення слова.

4. слова, що позначають національно-специфічні особливості життя та побуту [38, c. 178].

Бархударов Л. С. відзначає, що реалії – слова, що позначають предмети, поняття і ситуації, які не існують в практичному досвіді людей, які говорять на іншою мовою. Сюди належать слова, що означають різного роду предмети матеріальної і духовної культури, властиві тільки даному народові, наприклад, назви страв національної кухні, види народного одягу та взуття, народні танці, види усної народної творчості. Сюди ж входять слова і стійкі словосполучення, що позначають характерні тільки для даної країни політичні заклади і суспільні явища,торговельні та громадські заклади [3, с. 95].

При зіставленні мов, культур можна виділити розбіжності означуваних (інореалії) і означаючих (іноформи). Розбіжності означуваних спостерігаються в наступних випадках:

1. Слово-реалія властие лише одному мовному колективу, а в іншому вона відсутня;

2. Слово-реалія присутнє в обох мовних колективах, але в одному з них вона не відзначена спеціально;

3. У різних суспільствах подібні функції здійснюються різними словами-реаліями (функціональна подоба різних слів-реалій);

4. Подібні слова-реалії функціонально різні.

Словами-реаліями слід вважати слова, що позначають предмети або явища, пов'язані з історією, культурою, економікою та побутом країни досліджуваної мови, які відрізняються повністю або частково від лексичних понять слів порівняльної мови [52, c. 6].

У словах-реаліях наочно проявляється близькість між мовою й культурою: поява нових реалій у матеріальному й духовному житті суспільства веде до виникнення реалій у мові, причому час появи нових реалій можна встановити досить точно, тому що лексика чуйно реагує на всі зміни громадського життя. Порівняно із іншими словами мови відмітною рисою реалії є характер її предметного змісту, тобто тісний зв’язок позначуваного реалією предмета, поняття, явища з народом, країною, з одного боку, та історичним відрізком часу – з іншої [52, c. 6].

Слова-реалії входять до складу безеквівалентної лексики. Латишев Л. К. виокремлює чотири групи безеквівалентної групи:

1. Слова-реалії, причиною виникнення яких є відсутність у практичному досвіді носіїв мови перекладу предметів або явищ, а стало бути, і понять, які позначуються цими словами.

2. Тимчасові безеквівалентні одиниці. За своєю природою еквівалентна лексика цього типу близька до слів-реалій. Її безеквівалентність обумовлена нерівномірним розповсюдженням досягнень у галузі науки, техніки та в соціальній сфері, в результаті чого новизна, присутня в практичному досвіді носіїв мови оригіналу, може деякий час бути практично невідомою для носіїв мови перекладу. Згодом зазвичай це нерівність зникає, і відповідний термін (дуже часто через транслітерацію) з'являється і в мові перекладу.

3. Випадкові безеквіваленти. Ці лексичні одиниці позначають предмети та явища, які існують як в практичному досвіді носіїв мови оригіналу, так і носіїв мови перекладу, але в мові перекладу вони за певними причинами, які не завжди можна пояснити, не мають назви.

4. Структурні екзотизми. Ця група безеквівалентних лексичних одиниць схожа на випадкові безеквіваленти тим, що позначувані ними предмети і явища присутні також і в практичному досвіді носіїв мови перекладу, але теж не мають позначень, як у випадку із випадковими еквівалентами. Відмінність структурих екзотизмів від випадкеових еквівалентів полягає в тому, що їх відсутність піддається поясненню - морва перекладу не має таких засобів, які були б аналогічні способам мови оригіналу і дозволяли б створити достатньо компактне позначення для явищ та предметів. [29, с. 177—178].

Безеквівалентна лексика виявляється, головним чином, серед неологізмів, серед слів, які називають специфічні поняття і національні слова-реалії, і серед маловідомих імен і назв, для яких доводиться створювати відповідності в процесі перекладу [24, с. 148].

Е. М. Верещагін і В. Р. Костомаров дають таке визначення безеквівалентній лексиці: «слова, які служать для вираження понять, які відсутні в іншій культурі і в іншій мові, слова, що відносяться до приватних культурних елементів, тобто до культурних елементів, характерних тільки для культури А і відсутніх в культурі Б, а також слова, які не мають перекладу на іншу мову одним словом, що не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони належать» [10, с. 53].

Безеквівалентна лексика дозволяє стисло, образно, яскраво виразити якесь значення, погляд, при чому не прямо, а з посиланням на загальне культурне знання, що є властиве даному народові.

Безеквівалентна лексика відображує специфіку тієї чи іншої мови, культуру її носіїв, а також містить інформацію в стислому вигляді. Вона акцентує увагу на найбільш істотному і особливому в структурі мови і культури одного народу по відношенню до іншого, особливо це стосується реалій та асоціативно без еквівалентної лексики, що є складовими частинами безеквівалентної лексики.

Я.І. Рецкер визначає безеквівалентну лексику, як таку, що перш за все показує реалії характерні для країни вихідної мови [40, с.406].

Л. С. Бархударов вважає, що безеквівалентна лексика – це «слова і стійкі словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів в іншій мові» [3, с. 94].

Таким чином, основою для визначення напряму нашого дослідження стала думка С. Влахова і С. Флоріна, які вважали, що «словник безеквівалентної лексики виявляється різним для певних пар мов» [12, с 43]. Такий підхід дає нам право стверджувати, що безеквівалентні лексеми – це специфічна змінна група слів, яка може бути виявлена шляхом зіставного аналізу й характеризується особливим семантичним і конотативним наповненням [13, с. 178].

Отже, слова-реалії є одним з класів безеквівалентної лексики, який позначає явища чи ситуації, притаманні лише одній мові та відсутні в іншій через національне забарвлення того чи іншого поняття.