50. Загальна характеристика античних і середньовічних республік (Венеція, Генуя, Псков, Новгород, Козацька республіка).

Серед античних республік особливо виділяється Афінська держава. Існував поділ на триби, тритії та наукрарії (Котюк пише “навкрарії”, думаю слід взяти до уваги - авт.). У 1045 році до н. е., після смерті царя Кодра, афіняни постановили, що ніхто не буде царювати після нього і ліквідували царську владу. Почали обирати архонта, тобто “начальника”, “старшого”, повноваження якого були обмеженішими порівняно з царськими. Згодом (683 р. до н. е.) почали обирати колегію з 9 архонтів терміном на 1 рік (перший архонт — епонім — глава держави; базилевс — верховний жрець; полемарх — військовий головнокомандуючий; 6 інших — тесмотети — вирішували всі інші справи). Основне місце в суспільстві займали евпатриди (знать, “багаті та благородні”), тому республіку того часу прийнято називати аристократичною.

Після реформ Солона Афінська республіка стає демократичною. Солон ліквідував боргове рабство, анулював борги, оголосив недійсними жорстокі закони Драконта, зберіг архонтство, ареопаг і чотири триби і поділив населення за майновою ознакою на 4 класи, внаслідок чого в Афінах основну владу отримала не аристократія, а олігархія. Органами управління за Солона були архонти, сенат (рада 400), народні збори та ареопаг. Працювала також і геліея, тобто суд присяжних (члени геліеї — геліасти). Отже, народні збори в Афінах представляли демократію, сенат — демократію та буржуазію, а ареопаг — аристократію.

Римська республіка. Після вигнання римських царів — рексів — з Риму, утворилися посади двох консулів, які керували державою за допомогою магістратів та сенату. Багато істориків вважають Римську республіку аристократичною, однак деякі вважають, що характер республіки у різні часи змінювався.

У середні віки виникли міста-республіки поряд із феодальними монархіями. Такими республіками були Венеція, Генуя, Флоренція в Італії, Новгород і Псков — у Київській Русі. Міста-республіки виникали також у Німеччині, Франції, Англії. Це були центри міжнародної торгівлі, які від місцевого самоврядування переходили у значну незалежність від основної феодальної держави.

У XVI ст. на території сучасної України виникає козацька республіка Війська Запорозького, яка мала свою специфіку і існувала як держава в державі, була формою військового самоврядування вільного народу. Таке військове самоврядування стало прикладом для майбутнього республіканського ладу України. Згодом республіканську форму правління ліквідував російський царат, оскільки республіка не могла існувати поруч з імперією.

51. Поняття і особливості парламентських республік.

Парламентська республіка — різновид республіканської форми правління, де парламент, як повновладний орган, формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів другорядну юридичну роль.

Глава держави у парламетській республіці (президент) не може впливати на рішення парламенту чи уряду, на їх склад та формування. Уряд формується парламентом і є йому підзвітний. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається громадянами країни. Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту. Президент призначає голову уряду, але не на власний розсуд, а з числа лідерів партії чи коаліції партій, які мають більшість місць у парламенті або його нижній палаті. Президент наділений правом законодавчої ініціативи. Президент не може усувати голову уряду, хоча за рекомендацією останнього може усувати будь-якого члена уряду. Роль президента у парламентській республіці в дечому нагадує роль монарха у парламентській монархії. Уся виконавча влада належить голові уряду, який і провадить урядову політику країни. Сьогодні така форма державного правління існує в Італії, ФРН, Австрії, Ірландії, Португалії та ін.

Переваги: максимальна демократичність.

Недоліки: нестійкість коаліцій у парламенті призводить до частих змін у складі уряду, що дестабілізовує країну, викликаючи парламентські кризи (яскравий приклад — Італія); неможливість швидкого прийняття рішень у кризових ситуаціях через обмеженість повноважень президента та голови уряду.