6. Вимоги до оформлення магістерської роботи

Залежно від особливостей та змісту магістерської роботи вона подається у вигляді тексту, доповненого ілюстраціями й таблицями. Магістерську роботу оформлюють на аркушах формату А4 (210x297 мм). Роботу виконують на одній сторінці аркуша білого паперу машинним (за допомогою комп'ютерної техніки) способом. Магістерську роботу виконують з розрахунку 30-35 рядків на сторінці, машинним способом з розрахунку не більше ніж 40 рядків на сторінці за умови рівномірного його заповнення й висотою літер і цифр не менше 1,8 мм. Шрифт - Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжстроковий інтервал – 1,5.

Текст пояснювальної записки слід писати, дотримуючись таких розмірів полів: верхній, лівий та нижній - не менше 20 мм, правий - не менше 10 мм. У межах таблиць можливе зменшення розміру шрифту та міжрядкового інтервалу.

Необхідно дотримуватися рівномірної густоти, контрастності й чіткості зображення у всій магістерській роботі. Усі лінії, літери, цифри й знаки повинні бути одного кольору у всій магістерській роботі.

Окремі слова, формули, знаки, вписані в текст, повинні бути чорного кольору; густота вписаного тексту повинна бути максимально наближена до густоти основного зображення.

Помилки, описки та графічні неточності допускається виправляти підчисткою або зафарбовувати білою фарбою й нанесенням на тому же місці або між рядками виправленого зображення. Виправлене повинно бути того ж кольору, що і вся магістерська робота.

Прізвища, назви закладів, фірм та інші особисті імена в пояснювальній записці наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати особисті імена й наводити назви організацій в перекладі на мову магістерської роботи з додаванням (при першому вживанні) оригінальної назви.

Структурні елементи «РЕФЕРАТ», «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ ТА ТЕРМІНІВ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» не нумерують, а їх назви вважають заголовками структурних елементів.

Розділи та підрозділи повинні мати заголовки. Пункти та підпункти можуть мати заголовки.

Заголовки структурних елементів роботи та розділів слід розміщати посередині рядка та друкувати великими літерами без крапок наприкінці, не підкреслюючи, не відокремлюючи у тексті курсивом та жирним шрифтом.

Заголовки підрозділів, пунктів та підпунктів у роботі слід починати з абзацного відступу та друкувати малими літерами, окрім першої великої, не підкреслюючи, без крапки наприкінці.

Абзацний відступ повинен бути однаковим по всьому тексту магістерської роботи і дорівнювати п’яти знакам (15 мм. – одне натискання клавіші „Tab” на клавіатурі).

Якщо заголовок складається з двох та більше речень, їх розділяють крапкою.

Перенесення слів у заголовку розділу не допускається.

Відступ між заголовком та подальшим або попереднім текстом – 1 полуторний інтервал.

Не допускається розміщати назву розділу, підрозділу, а також пункту або підпункту у нижній частині сторінки, якщо після неї розміщається тільки один рядок тексту.

Нумерація сторінок.

Сторінки роботи слід нумерувати арабськими цифрами, дотримуючись наскрізної нумерації. Номер сторінки слід ставити у правому верхньому куті сторінки без крапки на кінці.

Титульний аркуш включається у загальну нумерацію сторінок. Номер сторінки на титульному аркуші не проставляють.

Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Розділи , підрозділи, пункти, підпункти роботи слід нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію у рамках роботи та позначатися арабськими цифрами, наприклад:

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ...

РОЗДІЛ 2

...

і т. ін.

Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію у рамках кожного розділу.

Номер підрозділу складається з номеру розділу та порядкового номеру підрозділу, що поділені крапкою, наприклад:

1.1. Аналіз майна підприємства

1.2. та т. ін.

Пункти повинні мати порядкову нумерацію у рамках кожного підрозділу.

Номер пункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номеру пункту, що розділені крапкою, наприклад:

1.1.1. Теоретико – методологічні основи...

1.1.2. та т. ін.

Номер підпункту складається з номеру розділу, порядкового номеру підрозділу, порядкового номера пункту та порядкового номера підпункту, що розділені крапкою, наприклад:

1.1.1.1. Аналіз ліквідності ...

1.1.1.2. та т. ін.

Якщо розділ або підрозділ складаються з одного пункту (або пункт складається з одного підпункту), його нумерують.

Ілюстрації.

Ілюстрації (схеми, рисунки, графіки, діаграми та ін.) слід розміщати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці. На всі ілюстрації повинні бути посилання у тексті.

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщають під ілюстрацією.

За необхідності під ілюстрацією розміщають пояснювальні дані (підрисунковий текст).

Ілюстрація позначається «Рис. 2.1. Схема розміщення...». Дана назва розміщається по центру сторінки після ілюстрації, наприклад:

Рис. 2.1. Схема розміщення...

Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами у порядковій нумерації в рамках розділу, за виключенням ілюстрацій, що наведені у додатках.

Номер ілюстрації складається з номеру розділу та порядкового номеру ілюстрації, що розділені крапкою, наприклад: Рис. 3.2. – другий рисунок третього розділу.

Закінчувати розділ, підрозділ, пункт, підпункт ілюстрацією без наступного за нею тексту не допускається.

Таблиці.

Цифровий матеріал, як правило, оформляється у вигляді таблиць.

Таблицю слід розміщати у роботі безпосередньо після тексту, де вона згадується вперше або на наступній сторінці.

На всі таблиці повинні бути посилання у тексті.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами у порядковій нумерації в рамках розділу, за виключенням таблиць, що наведені у додатках.

Номер таблиці складається з номеру розділу та порядкового номеру таблиці, що розділені крапкою, наприклад: Таблиця. 2.1 – перша таблиця другого розділу.

Таблиця повинна мати назву, яку друкують малими літерами (окрім першої великої) та розміщають над таблицею по центру. Назва повинна бути стислою та відображати зміст таблиці.

Таблиця _______

(номер)

Назва таблиці

Головка						Заголовки граф (колонок)
						Підзаголовки граф
						Рядки
						(горизонтальні ряди)
	Боковик (графа для заголовка рядка)	Графи (колонки)

Рис. Структурна схема таблиці

Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі сторінки, таблицю ділять на частини, розміщуючи одну частину під другою, або рядом, або зробивши перенос частини таблиці на наступну сторінку, повторюючи у кожній частині таблиці її головку та боковик.

При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик замінити відповідно номерами граф або рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці.

Слово «Таблиця ___» вказують один раз з права над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: «Продовження табл. __» з вказівкою номера таблиці.

Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком.

Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. Наприкінці заголовків та підзаголовків таблиць крапки не ставляться. Заголовки та підзаголовки граф вказують у однині.

Закінчувати розділ, підрозділ, пункт, підпункт таблицею без наступного за нею тексту, що її пояснює не допускається.

Переліки.

Переліки, за необхідності, можуть бути наведені усередині пунктів чи підпунктів. Перед переліком ставиться двокрапка.

Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи – дефіс (перший рівень деталізації).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розміщення переліків першого рівня.

Виноски.

Пояснення до окремих даних, що наведені у тексті або таблицях, допускається оформляти виносками.

Виноски позначаються надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою.

Нумерація виносок – окрема для кожної сторінки.

Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, цифри, символу, речення, до якого дають пояснення та перед текстом пояснення.

Текст виноски розміщують під таблицею, або наприкінці сторінки та відокремлюють від таблиці або тексту рискою довжиною 30 – 40 мм., що проведена у лівій частині сторінки.

Текст виноски починають з абзацного відступу та друкують через один інтервал. Наприклад:

Цитата у тексті: «Концепція трансформації … - холдинг¹⁾».

Відповідна виноска:

________________________________

¹⁾Холдинговою компанією є підприємство, що володіє контрольними пакетами акцій інших підприємств.

Формули, рівняння, графіки, діаграми.

Формули та рівняння розміщують безпосередньо після тексту, де вони згадуються, посередині сторінки.

Вище та нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка.

Формули та рівняння у роботі (за виключенням формул та рівнянь, що наведені у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією у рамках розділу.

Номер формули або рівняння складається з номеру розділу та порядкового номеру формули або рівняння, що розділені крапкою, наприклад: формула (1.3) – третя формула першого розділу.

Номер формули або рівняння записують на рівні формули або рівняння у круглих дужках у крайньому правому положенні в рядку.

Пояснення значень символів та числових коефіцієнтів, що входять у формулу або рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою в тій же послідовності, в якій вони наведені у формулі або рівнянні.

Пояснення значення кожного символу та числових коефіцієнтів слід наводити з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Наприклад:

Цитата у тексті: «Оптимальний обсяг виробництва повинен бути ....., тобто:

, (3.1)

де р - ціна продукції;

Р- обсяг продукції;

n – кількість факторів виробництва;

i – порядковий номер фактора виробництва;

V_i – обсяг і – го фактора виробництва;

р_i – ціна i-го фактора виробництва”.

Переносити формули або рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках операцій, що виконуються, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Коли переносять формули або рівняння на знакових операціях множення використовують знак „5”.

Формули, що йдуть одна за іншою та не розділені текстом відокремлюють комою.

Наприклад:

А = В + С, (3.2)

В = А – С. (3.3)

Знаки (математичні та ін.) слід використовувати тільки у формулах. У тексті вони пишуться словами. Виключення складають знаки «+» та «-« біля цифри. Слід писати «Температура змінюється від –15⁰ до +15⁰ С».

Знаки «№», «%» та т. ін. використовуються тільки біля цифри або у літерному знаку, у інших випадках вони пишуться словами. Допускається писати знаки «№», «%» не біля цифр – у заголовках таблиць, наприклад «№ п/п», «у %».

В залежності від об’єкту, задач та розмірів показників, що зіставляються у роботі можуть бути використані різні графіки та діаграми.

Найбільш часто використовуються лінійні та площинні діаграми (секторні, стовпчикові, колові та ін.).

Стовпчикові (стрічкові) діаграми використовуються для зіставлення однотипних величин, для зображення динаміки, а також структури явища.

Стовпчикові (стрічкові) діаграми будуються у вигляді прямокутників, що розміщені вертикально (горизонтально). Висота стовпчика (довжина стрічки) повинна відповідати рівню явища, що зображується.

При побудові стовпчикових (стрічкових) діаграм необхідно дотримуватись наступних правил:

- стовпчики (стрічки) повинні бути однакової ширини;

- їх слід розміщувати на однаковій відстані один від другого, або впритул один к другому, або так, щоб вони частково накладались один на другий;

- слід не допускати розривів;

- разом з масштабною шкалою слід розміщати цифрові написи.

Квадратні та колові діаграми представляють собою декілька квадратів або кіл, кожний з яких своєю площиною відображає величину явища, що зображується. Використовуються квадратні та колові діаграми для зображення динаміки явища і для співставлення явищ.

Секторна діаграма зображується у вигляді кола, що розділене на сектори, величина яких (по центральному куту або площині) відповідає порівняльним розмірам величин, що зображуються. Цей вид діаграм використовується для характеристики структури та структурних зрушень. При побудові все коло приймається за ціле та розбивається по секторам пропорційно окремим частинам цілого.

Можна поєднати колову та секторну діаграми. Така діаграма буде відображати зміну, як складу сукупності, так і її обсягу.

Перевага коловій та секторній діаграмам перед стовпчиковою повинна віддаватись у тих випадках, коли зображення величин суттєво відрізняються один від одного.

Лінійні діаграми використовують для характеристики виконання плану, розвитку явищі у часі, при вивченні зв’язку між ознаками.

Лінійні діаграми будуються на координатному полі або на числовій сітці. На осі абсцис відкладається у вибраному масштабі час або факторні ознаки, на осі ординат – значення показників на момент або період часу, або розміри результативної ознаки.

Координатні осі повинні бути розділені на інтервали або рисками поділу, або координатною сіткою. Поряд з діленнями сітки повинні бути вказані відповідні числа. Якщо початком відліку є нуль, то його слід вказати один раз біля точки перетину шкал.

Частоту нанесених числових значень та проміжних ділень шкал обирають з урахуванням зручності використання діаграми.

Якщо у одній діаграмі відображаються дві та більше функціональні залежності, допускається відображати ці залежності лініями різних типів або кольорів.

Якщо в певній області співпадають декілька ліній, слід акцентувати креслення однієї з них. Якщо співпадають лінії, що відображають функціональну залежність, з віссю координат або лінією сітки слід акцентувати креслення лінії функціональної залежності.

Змінні величини слід вказувати одним з наступних способів: символом, найменуванням, найменуванням та символом.

При зображенні на графіку двох та більше залежностей у ліній, що зображують їх допускається проставляти найменування або (та) символи, або порядкові номери, які повинні бути роз’ясненні у пояснювальній частині.

Перетин підписів та ліній не допускається.

Посилання.

При написанні магістерської роботи студент обов’язково повинен давати посилання на використані літературні та інші інформаційні джерела, самі джерела мають бути включеними до списку використаної літератури.

Посилання даються декількома способами:

- одразу після закінчення цитати у квадратних дужках, де вказується порядковий номер джерела у списку використаної літератури та відповідна сторінка. Наприклад, [5, с. 135] – сторінка 135 літературного джерела, яке в списку літератури значиться під номером 5;

- під текстом відповідної сторінки у вигляді пронумерованої виноски, у якій вказуються прізвище та ініціали автора, назву джерела, видавництво, рік видання та номер сторінки.

З метою єдиного підходу до оформлення тексту рекомендується роботи посилання першим способом.

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки вказують їх номера.

У посиланнях слід писати «... у розділі 4 ...», « ... дивись 2.1...», «...відповідно 3.3.4...», «...у відповідності з 2.3.4.1...», «... на рис. 1.3...», «... у таблиці 2.4...», «... по формулі (3.1)...», «... у рівняннях (1.2) – (1.3)...», «... у додатку А...».

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень та термінів.

Перелік повинен розміщатись у таблиці. З лівої сторони у відповідності з абеткою наводяться умовні позначення, символи, одиниці, скорочення та терміни, з правої сторони – їх детальна розшифровка (Додаток Ж).

Перелік використаних джерел.

Перелік використаних джерел можна розміщати у порядку їх використання у роботі або у відповідності з абеткою (Додаток И).

Слід пам’ятати, що у переліку використаних джерел назва літературного джерела дається на мові оригіналу.

Додатки.

Після тексту основної частини рекомендується помістити чистий аркуш з написом «ДОДАТКИ», що необхідно розмістити по центру сторінки. Номер цієї сторінки буде відповідати номеру, що вказаний у змісті.

Додатки слід оформлювати як додатки роботи на її наступних сторінках, розміщуючи додатки у порядку появи посилань на них у тексті.

Кожний додаток повинен починатись з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, що друкується зверху малими літерами з першою великою, симетрично відносно тексту сторінки. З правого краю рядка над заголовком великими літерами повинно бути написано слово «Додаток ___» та велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід починати позначати послідовно великими літерами української абетки, за виключенням літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б та т. ін.

Додатки повинні мати загальну з текстом магістерської роботи наскрізну нумерацію сторінок.

За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які слід нумерувати у рамках кожного додатку у відповідності з раніше наведеними вимогами до них. У цьому випадку перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) та точку, наприклад: А.4 – четвертий розділ додатку А; Д.3.2. – підрозділ 3.2. додатку Д; Ж.4.2.1. – пункт 4.2.1. додатку Ж.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у додатках слід нумерувати у рамках кожного додатку, наприклад: рисунок В.3 – третій рисунок додатку В; таблиця К.2 – друга таблиця додатку К; формула (А.1) – перша формула додатку А.

Якщо у додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад рисунок А.1, таблиця Б.1, формула В.1.

У посиланнях в тексті на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, що знаходяться у додатках, слід писати: «... на рисунку А.1 ...», «... в таблиці Б.3 ...», або «... в табл. Б.3 ...», «... по формулі (В.4) ...», «... у рівнянні (Д.2) ...».

Якщо у роботі як додаток використовують документ, що має самостійне значення та оформляється відповідно до вимог до документу даного виду, його копію розміщають у роботі без змін у оригіналі. Перед копією документу розміщують лист, на якому посередині пишуть слово «Додаток __» та його назву (при наявності), у правому верхньому куті аркушу ставлять порядковий номер сторінки. Сторінки копії документу нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок роботи (не торкаючись власної нумерації сторінок документа).

Робота описується у минулому часі, у множині, в інфінітивній формі.