65. Поняття правового статусу людини і громадянина (див пит. 58)

Правовий статус людини (від лат. "status" - положення, стан) - юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб'єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.

Ознаками правового статусу є такі:

1) залежить від сутності соціального ладу, в умовах якого він складається і функціонує; зазнає впливу безлічі чинників, основними з яких є праця і власність як основа формування громадянського суспільства;

2) виступає як юридична міра соціальної свободи суб'єкта права;

3) установлюється спеціально уповноваженими органами держави, його зміст змінюється з волі законодавця, а не окремих суб'єктів права, на яких він поширюється;

4) відображається у правових нормах і принципах, формально закріплених у приписах нормативно-правових актів, нормативно-правових договорівта в інших джерелах (формах) права;

5) має визначену структуру, ядро якої становлять суб'єктивні права, законні інтереси, обов'язки, що є однаковими для всіх його носіїв одного виду;

6) встановлює межі, за які не повинні виходити діяльність і поведінка людини в суспільстві.

Правовий статус людини ґрунтується на сучасному вченні про свободу, воснові якого лежать ціннісні ідеї: 1) усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення реалізації, охорони і захисту цих прав - головний обов'язок держави; 2) свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі; 3) межі свободи можуть бути визначені законом, який відповідає праву (природженим правам людини), а право є мірою свободи, достатньою для повного самовираження людини; 4) обмеження прав можливе винятково з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві та перешкоджання усяким спробам особи використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допускати анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших громадян, свавілля держави. Ці ідеї є витоками і осердям принципу верховенства права.

Структура правового статусу людини охоплює суб'єктивні юридичні права та обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу особи є її правосуб'єктність.

Структура правового статусу громадянина включає суб'єктивні права, законні інтереси, юридичні обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу громадянина є його правосуб'єктність і громадянство.

Розмежування правового статусу людини і громадянина органічно випливає з відмінностей громадянського суспільства і держави й дає підстави не звужувати сферу самовизначення людини лише до взаємозв'язку з державою. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії.

66. Засади конституційного ладу України (пит. 61)

Конституційнийлад Україниє системою суспільних відно­син, передбачених і гарантованих Конституцією України і зако­нами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Конституцій­ний лад опосередковує насамперед суспільний та державний лад¹.

За суттюконституційний лад являє собою певний тип кон­ституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку су­спільства, держави, права. Нинішній конституційний лад Украї­ни за своєю суттю є перехідним, змішаним.

За змістомконституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, системи державної вла­ди і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші важливі інститути конституційно-правових відносин України.

За формоюконституційний лад являє собою систему основ­них організаційних і правових форм суспільних відносин, перед­бачених Конституцією України, і є ліберально-демократичним.

Існуючий конституційний лад України, передбачений Кон­ституцією України, характеризується такими загальними прин­ципами:суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступніс­тю, програмним характером, гарантованістю.

Суверенністьконституційного ладу полягає у такому.

1) Відповідно до ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

2) Конституційний лад установлюється конституцією, а то­му її прийняття вважається пріоритетним правом народу.

Гуманізмконституційного ладу полягає в закріпленні і га­рантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і сво­бод особи.

Реальністьконституційного ладу означає те, то конститу­ційний лад має відображати суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу. Сьогодні не можна вважати реальними положення Конституції України, наприклад, про соціальний характер держави, соціальні права і свободи людини тощо.

Системністьконституційного ладу передбачає послідов­ність, логічність, усебічність і повноту закріплення в Консти­туції основних інститутів суспільства і держави. Порівняно з попередніми конституціями, що діяли в Україні, Конституція 1996 р. найбільш системно закріпила основні інститути україн­ського суспільства і держави.

Наступністьконституційного ладу полягає в акумулюванні того позитивного, що було в українському державотворенні в минулому.

Програмний характерконституційного ладу означає те, що частина положень Конституції України визначає напрями по­дальшого розвитку України. Зокрема, це стосується соціально­го та правового характеру держави, системи соціальних і куль­турних прав тощо.

Щодо гарантованостіконституційного ладу, то його гаран­тами виступають: народ України; Конституція і закони; Україн­ська держава в цілому та в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб); Верховна Рада України; Президент Украї­ни; Кабінет Міністрів України та інші органи державної влади; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції і про­куратура; політичні партії і громадські організації; засоби масо­вої інформації; територіальні громади та органи місцевого са­моврядування; міжнародні організації.