10. Джерела конституційного права України як галузі національного права.

У конституційному праві джерело права - це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми.

Множинність джерел конституційного права передбачає необхідність їх класифікації, що здійснюється за певними критеріями.

І. За сутністю:

1) джерела, що є безпосереднім волевиявленням усього Українського народу, - акти всеукраїнського референдуму (первинні);

2) ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади (похідні);

3) волевиявлення територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

ІІ. За змістом (за юридичною силою):

1)конституційні акти (Конституція України, акти Всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України, закони про внесення змін до Конституції України);

2)законодавчі акти. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 терміном "законодавство" охоплюються: закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; укази Президента України; декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції та законів України. Щодо чинних міжнародних договорів України, то згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено принцип примату міжнародного права в Україні.

3) підзаконні акти (постанови та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, тощо);

4) локальні акти (нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим та суб'єктів місцевого самоврядування). Норми, що містяться в актах місцевого самоврядування, є загальнообов'язковими та гарантованими з боку держави, тобто мають властивості правових норм.

Джерела конституційного права за змістом (юридичною силою) являють певну ієрархію, нижні ланки якої не можуть суперечити верхнім.

ІІІ. За формою вираження:

закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо.

IV. За територією дії:

1) загальнодержавні акти, що діють на всій території України (закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України тощо);

2) локальні акти, що діють на певній частині території України (акти місцевих органів державної влади; акти Автономної Республіки Крим; акти суб'єктів місцевого самоврядування).

V. За часом дії:

1) постійні акти, якими є більшість джерел конституційного права, вони приймаються на невизначений термін;

2) тимчасові акти, що приймаються на певний період та діють за визначених умов, після чого їх чинність припиняється.

VI. За чинністю:

1) чинні джерела (діючі);

2) нечинні (історичні) джерела - це джерела конституційного права України, які свого часу були чинними, але в силу історичного розвитку конституційного права втратили свою чинність. Від цих джерел слід відрізняти нелегітимні акти, які не набули чинності з різних причин.

VII. За національною належністю:

1) національні джерела, тобто джерела, прийняті на території України відповідними суб'єктами конституційної правотворчості;

2) міжнародні джерела, тобто чинні міжнародні договори України у сфері конституційного права України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Також конституційному праву відоме таке джерело, як декларації. Так, наприклад, 16.07.1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, 01.11.1991 р. - Декларацію прав національностей.

Проблемним питанням джерел конституційного права України є судова нормотворчість. З юридичної точки зору Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції не мають права створювати нові конституційно-правові норми, але фактично вони це здійснюють.

Дискусійним є питання про звичай як про джерело конституційного права. Особливістю звичаю є те, що правила, які становлять його зміст, не закріплюються рішенням суб'єктів правотворчості, а виникають у процесі суспільної практики та існують у вигляді соціальних норм, що не мають юридичного значення. Такі норми не можуть слугувати джерелами конституційного права.