10. Загальна характеристика радянського адміністративного права

У перші двадцять років з 1917 по 1937 рік, адміністративне право на "легальному положенні" існувало лише з 1922 по 1928 рік, весь інший час воно було під забороною, у першу чергу за свій колишній зв´язок з поліцейським правом. Ідеологи з ЦК ВКП(б) стверджували, що поліцейське право можливе лише в буржуазному суспільстві, де є поліцейські відносин та існують протиріччя між владою і населенням.

Відсутність офіційної потреби в адміністративному праві з боку держави також пояснювалась "оригінальністю" конструкції державно-владної моделі, в якій раднаркоми належали до законодавчих органів і поєднували функції державного управління із законотворчою діяльністю.

Певна відлига у ставленні до адміністративного права розпочалась після прийняття у 1936 році так званої сталінської Конституції СРСР, норми якої закріплювали положення про органи державного управління, їх компетенцію, основи адміністративно-правового статусу громадян тощо. Остаточна реабілітація цієї правової галузі відбулася у 1938 році за допомогою А.Я. Вишинського, на Першій нараді з питань науки і держави, в його доповіді, зокрема, відмічалося, що Радянське адміністративне право повинно зайняти одне з найважливіших місць у силу того виняткового значення, яке належить питанням адміністрації (управління) у справі соціалістичного будівництва.

Максимально обмеживши більшість прав і свобод своїх громадян, Радянський Союз в умовах фактичної політичної та економічної ізоляції, наприкінці 30-років XX століття утворив жорстку державно-управлінську модель, правові відносини в якій будувались за схемою "влада -суспільство", ігноруючи перевірену тривалою суспільною практикою демократичну конструкцію "влада - громадяни".

Дана схема правовідносин була однією з головних ознак, що характеризували тоталітарність радянської держави, в якій проста людина майже не мала реальних можливостей впливати на управлінські процеси, була звичайним "гвинтиком" соціального механізму.

У країні існувала однопартійна система, що призводило до монополії комуністичної ідеї в радянському суспільстві. Побудована за принципом "демократичного централізму", система Рад виключала діючу в усьому демократичному світі конструкцію поділу державної влади та функціонування органів місцевого самоврядування. Партійні осередки діяли майже на всіх підприємствах, установах та організаціях. Система керівних партійних структур будувалась за багаторівневою схемою, механізм якої працював паралельно з відповідними державно-управлінськими утвореннями (урядами, виконкомами Рад), вона зосереджувала у своїх руках реальну владу, визначаючи на своїх партійних форумах п´ятирічні плани соціально-економічного розвитку країни.

зміст радянського державного управління визначали дві особливості - значна заідеологізованість завдань державного управління та фактичне панування однієї державної форми власності в економічній сфері країни. Ці особливості випливали з панівного положення комуністичної партії.

Після згортання нової економічної політики наприкінці 20-х років XX століття і майже до завершення ери перебудови (початок 90-х років XX століття), такі поняття, як "місцеве самоврядування", "приватна власність", "підприємницька діяльність", "ринкова економіка" в силу того, що були природними атрибутами конкуруючого капіталістичного суспільства, не мали права на існування в країні з панівною комуністичною ідеологією, де потужні державні важелі використовувалися в першу чергу для задоволення інтересів партійної владної верхівки, а потім для іншої частини суспільства, яка не дивлячись на свою значну чисельну перевагу, існувала за нормами знижених соціальних стандартів, далеких від їх реальних потреб.

Обслуговуючи владно-управлінські процеси в межах радянської системи, вітчизняне адміністративне право існувало в жорстких ідеологічних рамках, що зумовлювало штучне звуження змісту предмета правового регулювання цієї галузі, який обмежувався лише відносинами державного управління.