68. Протиправність нормативних актів публічної адміністрації та її наслідки стр 269

Спочатку треба визначити, яким умовам має відповідати адм акт, а би вважати його правомірним, а саме: - видання акта компетентним органом, - відповідність законодавству, що діяло на момент видання адм акта; - відповідність законодавству, що діє на момент розгляду питання про припинення дії адм акта; -

Відповідно неправомірним (протиправним) актом, є акт, що не відповідає хоча б одній із наведених вище характеристик, тобто: або виданий некомпетентним адм органом; та або невідповідно до законодавства, що діяло на момент видання акта; та або не відповідає чинному в даний момент законодавству.

Варто зауважити, що «правомірність» адм акта треба відрізняти від «чинності» адм акта. Чинність є здатністю адм акта викликати правові наслідки, а протиправність, як правило, автоматично не означає, що він не є нечинним. До автоматичної нечинності (тобто нікчемності) можуть призвести лише тяжкі помилки – очевидні «особливо значні вади».

Протиправний адм акт за загальним правилом має бути визнаний недійсним. Обов’язок суб’єкта публічної адміністрації відновити стан законності майже завжди стосується несприятливих адм актів.

Так, ст.16 Цивільного кодексу України оперує формулюванням «визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб» (п.10 ч.2) . Аналогічно, Кодекс адміністративного судочинства України також оперує терміном «визнання незаконним» або «таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили» по відношенню до нормативно-правових актів (напр., ч.8 ст.171). Також у ньому згадана можливість «скасування» рішення суб’єкта владних повноважень (ст.105). У ст.162 мова йде про «визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень, дії чи бездіяльності» та «скасування або визнання нечинним рішення». При цьому положення ч.4 ст.105, які визначають перелік можливих вимог, що можуть міститися в адміністративному позові (в т.ч. «скасування або визнання нечинним рішення …») не повною мірою узгоджуються з вимогами ч.2 ст.162, які встановлюють повноваження суду при вирішенні справи («визнання протиправними рішення … і про скасування або визнання нечинним рішення»).

Із п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» випливає, що визнання індивідуально-правового акта («рішення суб’єкта владних повноважень») протиправним хоча і є окремим способом захисту (словесними формами вираження якого, на думку суду, є вимоги про визнання акта «недійсним» або «неправомірним»), проте є передумовою для застосування інших способів захисту – «скасування» або «визнання нечинним» акта, причому, на думку суду, ці два способи захисту не можуть застосовуватися одночасно. Скасування «застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття»; визнання акта нечинним означає, що акт «втрачає чинність з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта».