63. Припиненняадміністративного договору

Кодекс адміністративного судочинства України, який набув чинності 1 вересня 2005 р., вперше в українському законодавстві навів визначення адміністративного договору як дво- або багатосторонньої угоди, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди (п. 14 ч. 1 ст. 3 КАС України), а також поширив юрисдикцію адміністративних судів на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (п. 4 ч. 2 ст. 17 КАС України) [9].

Проте незважаючи на передбачену КАС України пряму можливість скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів в судовому порядку (назвемо це «недійсністю адміністративних договорів»), окремі науковці (наприклад, К.К. Афанасьєв, Ж.В. Завальна, С.М. Ольховська) в своїх дисертаційних дослідженнях взагалі не розглядають і не порушують питання недійсності (нечинності, скасування, припинення, розірвання) адміністративних договорів, а також застосування пов’язаних із цим наслідків. Інші ж вчені лише вказують на таку можливість без зазначення підстав і наслідків визнання адміністративних договорів недійсними. В судовій же практиці питання щодо адміністративних договорів виникає в переважній більшості при визначенні підвідомчості спорів та віднесення договорів, укладених з участю суб’єкта владних повноважень, до адміністративних, а також при їх виконанні. Тому питання нечинності, припинення та скасування адміністративних договорів представляє науковий інтерес.

Правомочність на припиненняадміністративного договору у відповіднихсуб’єктів, означаєпородженняюридично значимого результату, щодаєзмогуговорити про припиненнявідносинміж сторонами при досягненніцілі (мети) договірногорегулювання. Такожприпиненнявідносинможливе при наявностіобставин коли задоволення потреб чидосягнення мети об’єктивнонеможливе. При цьому, такеневиконанняможе не вважатисьпорушеннямадміністративного договору. В даномувипадку, необхіднеспеціальнезазначеннязаконодавцяобставин за якихвиникленевиконанняадміністративного договору не вважатиметьсяпорушенням і не викликатимевідповідальностічиіншихнегативнихнаслідків. У зв’язкуізцимважливим є питання документарного підтвердженнявиконання в повнійміріабонеможливостівиконання на підставахзазначених в законі, тим самим підтвердитиприпиненняадміністративного договору виконаннямчирозірванням. Можливість на захиств судовому порядку для правомочностіукладення та виконанняадміністративного договору встановлена в нормах КАС на відмінувідможливостізахиступравомочності на зміну та припинення (розірвання). Даний аспект є дужеважливим, оскільки в правовійлітературі, наголошується на можливістьодносторонньогорозірванняадміністративного договору суб’єктами з владнимиповноваженнями. Причомутакуможливістьвважаютьоднієюізоснов нихознакадмИсфативного дoгoвopy.

Для забезпечення належного виконання договірних зобов’язань в адміністративному договорі доцільно передбачати можливість його одностороннього розірвання чи зміни його умов як правоохоронного заходу у відповідь на порушення договору з боку контрагента. Право одностороннього розірвання договору може передбачатися також у випадку суттєвої зміни умов діяльності учасників договору. Як свідчить практика, контрагенти більш охоче йдуть на включення в договори таких умов на паритетній основі або при встановленні судового порядку зміни, або розірвання договору. 

Право на одностороннє розірвання договору може здійснюватись у трьох формах:

1. Часткова відмова від договору (відмова від частини договору при наявності зобов’язання, яке складається з декількох прав вимоги).

2. Тимчасова відмова від договору (призупинення виконання зобов’язань на певний час, необхідний для усунення недоліків у їх виконанні, при цьому такий вид односторонньої відмови від договору можливий у договорах лише із зустрічними зобов’язаннями).

3. Повна відмова від договору (зобов’язання сторін на майбутнє за даним договором припиняються).

У науковій літературі щодо перших двох форм реалізації повноваження на односторонню відмову від договору вказується на їх очевидний забезпечувальний та превентивний характер. Тому вважаємо, що часткова відмова від адміністративного договору та тимчасова відмова від адміністративного договору є оперативними правовими заходами, а повна відмова від договору належать до правоохоронних заходів. 

Розірвання договору має відбуватись у виняткових випадках, коли неможливо іншим способом досягти результату чи захистити інтереси держави, суспільства.

Згадувана нами, Ж. В. Завальнадопускаєіснуваннянегативноїреакції у вигляді: адміністративноїреституції (поверненнясторін у початковеположеннявідновлення, становище, щоіснувало до укладання договору); розірвання договору, у тому числіодностороннє у випадках і порядку, передбаченому в законі (тягнеприпиненнязабезпечувального акта; припиненняроботиспільнихробочихгруп, комісій)

Хоч і реституція, і розірвання адміністративного договору тягнуть за собою припинення договірного зобов’язання, проте наслідки такого припинення будуть різними. Так, згідно зі ст. 653 Цивільного кодексу України: сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір розірваний у зв’язку із істотними порушеннями договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору. 

При невиконанні адміністративного договору повернення сторін у попереднє становище тягнутиме за собою припинення забезпечувального адміністративного акта, а також фінансування, що було передане для виконання такого договору. Оскільки ці заходи відбуватимуться щодо відновлення адміністративних відносин, то пропонується вважати їх адміністративною реституцією на відміну від цивільно-правової. Адміністративна реституція може застосовуватись і у позасудовому порядку.