58. Виконання адміністративного акта

Виконання адміністративного акта означає реалізацію права або додержання вимоги виконати певні дії, яка міститься в акті, якщо його зміст зводився лише до реалізації цього права/виконання цієї вимоги. У цьому випадку йдеться про досягнення мети, поставленої перед актом. Наприклад, після отримання особою призначеної їй одноразової матеріальної допомоги адміністративний акт фактично вичерпує себе.

Існує думка, що виконання акта не завжди означає припинення його дії. У французькій адміністративно-правовій літературі зазначається, що «в абсолютній більшості випадків [адміністративне] рішення діє постійно, тобто воно породжує наслідки протягом усього часу, доки не буде анульовано чи скасовано». Наприклад, вважається, що не є таким, що припинив свою дію, наказ про призначення особи на посаду, після того, як особа приступила до виконання обов’язків. З іншого боку, є підхід, за яким вважається, що у цих випадках акт припиняє дію, оскільки передбачений у ньому факт відбувся і настали відповідні правові наслідки. Подальший статус особи на посаді не визначається цим актом. І, головне, навряд чи у даному випадку, навіть у випадку виявлення неправомірності адміністративного акта, може ставитися питання про скасування такого акта (особливо з дією у минулому) – адже тоді постануть інші питання, зокрема про правові наслідки, породжені діяльністю особи на посаді тощо. Тобто подібна ситуація, навіть у разі незаконності призначення особи на посаду, вирішується лише через прийняття нового рішення – про звільнення з посади.

59.Розуміння адміністративного договору. Відмінність від цивільних договорів.

В. Авер'янов, О. Андрійко, Ю. Битяк, В. Гаращук, Л. Коваль, В. Колпаков, Р. Куйбіда, О. Синьов, М. Смокович, В. Стефанюк

Адміністративний договір - угода двох або більше суб'єктів адміністративного права, один з яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. 

Треба зазначити, що адміністративний договір є нове і ще недостатньо вивчене і осмислене явище, тому навколо цього питання і точиться так багато суперечок і дискусій. Одні вчені-адміністративісти вважають, що адміністративний договір – це об’єктивна необхідність, особливий універсальний засіб управлінської діяльності; а інші – що це штучно надуманий інститут адміністративного права, зміст якого не відповідає правовим та національним особливостям внутрішньодержавного регулювання.

Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, внаслідок чого реалізуються конкретні функції виконавчої влади.

Адміністративний договір характеризується тим, що йому притаманні відносини змішаного типу: адміністративно-правові та цивільно-правові, влади та рівноправності. 

Суб'єктом адміністративного договору виступає державний орган, посадова особа або суб'єкт з делегованими повноваженнями. В адміністративному договорі державний орган діє як суб'єкт, який здійснює виконавчу владу і має владні повноваження. 

Ознаки:

1) суб'єкт владних повноважень, укладаючи відповідний договір, діє не для задоволення особистих потреб (як фізичної чи юридичної особи), а для задоволення публічних інтересів (потреб);

2) суб'єкт владних повноважень, як правило, при укладенні такого договору обмежений вимогами (процедурами), визначеними законодавством, як у частині вибору контрагента, так і в частині встановлення суттєвих умов договору;

3) суб'єкт владних повноважень укладає договір найчастіше на підставі рішення, прийнятого на виконання управлінського повноваження;

4) договір може містити умови, не характерні для цивільних договорів, а спрямовані на успішне задоволення публічного інтересу [10];

5) адміністративний договір виникає в сфері державного управління;

6) він конкретизує норму адміністративного права;

7) має підзаконний характер [4, c. 171];

8) має організуючий характер [3, c. 120];

9) підставою його виникнення є владний, вольовий припис;

10) договори можуть бути укладені лише за результатами домовленості між суб'єктом публічного управління та приватною особою [16];

11) для адміністративного договору не властиві повною мірою засади вільного волевиявлення, свободи договору, юридичної рівності, що характерні для регулювання цивільних договорів [12, c. 398]. Варто підкреслити, що в такому разі йдеться саме про прояви вільного волевиявлення, свободи договору, юридичної рівності повною мірою, а не про їх відсутність взагалі. І причиною цього є лише специфіка суб'єктного складу сторін. 

На думку вчених, які погоджуються з існуванням адміністративного договору, договір є універсальною загальноправовою категорією і тому може використовуватися у сфері як приватного, так і публічного права. У зв'язку з цим вони визнають неспроможною точку зору, відповідно до якої договір є винятковою приналежністю цивільного та деяких інших галузей приватного права і не може використовуватися в галузі адміністративного права.

В юридичній літературі, незважаючи на дискусійний характер питання щодо класифікації адміністративних договорів за предметним критерієм, наводять їх перелік: договори про компетенцію (розмежування або делегування повноважень і предметів відання); договори в сфері управління державною власністю; договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти (договори); контракти з державними службовцями, студентами; фінансові та податкові угоди; договори про взаємодію, співпрацю; концесії та інвестиційні угоди; договори про надання деяких послуг приватним особам, наприклад, охорона громадського порядку та майна, перевезення в громадському транспорті, комунальні послуги тощо.

За характером взаємовідносин суб'єктів бувають договори між суб'єктами, що не володіють контрольними, наглядовими чи іншими повноваженнями по відношенню один до одного, і договори, в яких один із суб'єктів володіє якими спеціальними повноваженнями щодо контрагента. По цілеспрямованості адміністративні договори діляться на договори, що регулюють дії суб'єктів, підпорядкованих сторонам угоди; договори, що регулюють узгоджені управлінські дії самих контрагентів; договори «змішаного» типу.

Розмежування адміністративних і цивільно-правових договорів. Адміністративні та цивільно-правові засоби регулювання розвиваються паралельно, доповнюючи одні одних на відповідних рівнях. Типовим є те, що елементи договору стосовно управлінської діяльності можуть слугувати передумовою акта управління, а на підставі законів бути й прямою формою такої діяльності, як у наведеному прикладі Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Суб'єктом адміністративного договору є державний орган, посадова особа або суб'єкт з делегованими повноваженнями. В адміністративному договорі державний орган виступає як суб'єкт, що здійснює виконавчу владу й має владні повноваження. У зв'язку з цим необхідно з'ясувати відмінності адміністративного договору від цивільно-правового.

1. Обов'язковим суб'єктом адміністративних договірних відносин є орган виконавчої влади (посадова особа).

2. Учасники адміністративного договору «перебувають не в однаковому стані», адже орган управління зберігає владні повноваження адміністративного характеру й разом з тим несе певні зобов'язання перед другою стороною (наприклад, договір патронату, контрактації тощо). На відміну від нього, цивільно-правовий договір є актом, заснованим на угоді сторін.

3. В адміністративному договорі обов'язково визначено, коли, з ким і на яких умовах він може бути укладений. Проте свободу розсуду, багатоваріантний вибір органу управління під час укладення адміністративного договору не виключають. Головне, щоб він був укладений у межах компетенції. Ця вимога є гарантією проти свавілля, зловживань. Застосування термінів «компетенція» й «правоздатність» має вирішальне значення для визначення юридичної природи правовідносин. Вимога компетентності органу виконавчої влади як учасника договору є основною умовою дійсності адміністративного договору. Цивільне ж право, навпаки, використовує не поняття «компетенція», а поняття «цивільна правоздатність».

4. Метою адміністративних договорів здебільшого є реалізація публічних інтересів (договори в сфері управління державною власністю, договори, що забезпечують державні потреби та податкові угоди тощо), в той час як метою більшості приватноправових договорів виступає індивідуальний інтерес.

Особливість адміністративних договорів полягає і в тому, що вони є договорами організаційного характеру, як і сама діяльність виконавчої влади. Для сторін адміністративного договору свобода вступати чи не вступати в договірні відносини не має характеру абсолютного принципу, що властиво приватному праву. Укладення адміністративного договору з боку державного органу є одночасно правом і обов'язком (предметна компетенція). Спірні питання, пов'язані з укладенням і виконанням адміністративних договорів, вирішують у адміністративному порядку або шляхом розгляду в судах загальної юрисдикції. Для адміністративних договорів, як правило, передбачено письмову форму.