5. Співвідношення понять публ управління, державне управління, органи державної та виконавчої влади

В Україні до сьогодні застосовується термін “державне управління”, хоча він не точно відповідає дефініції “публічне управління”. Дана проблема викликана не досить точним перекладом з англійської мови на українську термінів public administration (публічне адміністрування) та public management (публічне управління) як “державне управління”.Державне управління відіграє важливу роль у системі публічного управління,адже воно здійснює управлінський вплив на всі сфери суспільного життя .

В Україні державне управління офіційно визнано як окрема наукова галузь знань, а публічна сфера як об’єкт управління, покликаний виконувати найважливіші функції, що забезпечують взаємодію учасників суспільного розвитку: у визначенні суспільних інтересів і цілей розвитку; легітимізації публічної політики; забезпеченні досягнення визначених цілей розвитку; здійсненні контролю, у тому числі й публічного, за станом справ у всіх сферах життєдіяльності; інформаційній просвіті громадян у публічній сфері.

Публічне управління: забезпечує взаємодію інтересів держави та народу; спирається на державну владу; залучення суспільства до участі в соціально- економічному та громадському, суспільному та політичному процесах. це щось більше, ніж просто набір загальних інструментів управління, публічне управління вивчає взаємодію між політичною системою, державним сектором, співвідношення муніципальних, державних та народних інтересів із залучення суспільства до механізму контролю всіх органів влади.

Державне управління – переважає адміністративний та організуючий вплив держави; недостатньо опирається на публічний сектор; виконує функції регулювання економічною, соціально – культурно та адміністративно – політичними сферами.

( Додатково: Поняття «державна влада» є ширшим поняттям, а ніж «виконавча влада». Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України.

Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність.

Органи виконавчої влади є одиним із суб’єктів публічної адміністрації. (публічна адміністрація – узагальнююче поняття, що охоплює суб’єктів, головним завданням яких є забезпечення виконання Конституції України та законів України).

6. Стандартиналежногоурядування як чинникдемократичнихсуспільнихтрансформацій в Україні

Концепціяналежногоурядуваннясформувалася в європейськійправовійдоктрині на основі та за умовидотриманнядвохосновоположнихпринципівпобудовиправових систем провіднихзахідноєвропейськихкраїн – демократії та верховенства права.

Узарубіжнихджерелахпоняттяналежногоурядуваннярозуміютьяк:

1) «таке, що визначає інституційне середовище, у якому громадяни взаємодіють між собою та з урядовими структурами і їх службовцями»;

2) «таке, що превалює, якщо уряд керує публічними справами у ефективний, прозорий та відповідальний спосіб, та якщо поінформовані представники суспільства/громадян беруть участь та залучені разом з урядом до досягнення взаємовигідних цілей (завдань) соціального, економічного та культурного розвитку»

У вузькому розумінні урядування слід розглядати як процес прийняття рішень та спосіб, у який такі рішення запроваджуються, перевіряються та переглядаються. Цей термін включає в себе механізми, процеси та інституції, через які громадяни та групи осіб визначають свої інтереси, здійснюють свої законні права, виконують обов’язки, досягають компромісу тощо»

Сучаснієвропейськістандартиналежногоурядування. На сучасномуетапіпобудови в Українідемократичної, правовоїдержавиважливогозначеннянабуваєврахування в управлінськійпрактиці та правотворчійроботісучасногозмістуєвропейськоїконцепціїналежногоурядування (англ. goodgovernance) та одноіменнихпринципів, якісформувалисяу західнійюридичнійдумці на основіфундаментальноїідеї верховенства права.

Достандартівналежногоурядування у працяхєвропейськихдослідниківсьогоднівідносять:належнезаконодавство; законність; участь; прозорістьпроцесуприйняттярішень; доступ до інформації; належнуадміністрацію; належний персонал; належнийфінансовий та бюджетний менеджмент; ефективність; відповідальність та нагляд.

Порядізцимслідзазначити, що наведений перелікможе бути уточнений, аджевін сам є уточненнямп’ятиосновнихполітичнихпринципівналежногоурядування, наведених уБілійкнизіЄвропейськогоурядування (2001 р.):

1) відкритість – інституціїповинніпрацюватибільшвідкрито. Вони повинні активно обмінюватисяінформацією з державами–членами Європейського Союзу щодо того, щоробитьЄвропейський Союз та якірішенняприймає. Вони повиннівикладатиінформаціюмовою, що є доступною для вирішення проблем поверненнядовіри до складнихінституцій;

2) участь – якість, релевантність та ефективністьполітикиЄвропейськогоСоюзу залежитьвідучасті широкого кола осіб та організацій на всьому шляху творенняполітики – відїїпланування до впровадження. Збільшенняучасті з великоюймовірністюпосилитьдовіру у кінцевий результат політики та інституції, щоїїімплементують.

3) відповідальність – кожна з інституційЄвропейського Союзу повинна бративідповідальність за те, що вона робить для Європи. Більшаясність тавідповідальністьтакожвимагаєтьсявід держав–членівЄвропейського Союзу та всіхіншихагентів, щозадіяні у розробці й упровадженніполітикиЄвропейського Союзу на будь-якомурівні;

4) ефективність – політика повинна бути своєчасною, такою, щозабезпечує усе потрібне на підставічіткихзавдань, оцінкимайбутньоговпливу та у випадках, де цеможливо, попередньогодосвіду. Реалізація принципу ефективностітакожзалежитьвідупровадженняполітикиЄвропейського Союзу на пропорційнійоснові та від того, чирішенняприймаються на найбільшдоречномурівні;

5) відповідність (узгодженість) – політика та усі заходи повиннівідповідатиодин одному та бути легкозрозумілими. Потреба у злагодженостівсередині Союзу стаєдедаліактуальнішою, кількістьзавдань Союзу зростає; розширенняпризведе до щебільшоїрізноманітності. Таківиклики, як кліматичніабо де- мографічнізміни, неможливовирішити в рамках лише одного з напрямівполітики, на якійпобудованийЄвропейський Союз.

Кожний з цихпринципівсприяєутвердженнюдемократії та верховенства права у державах– членах ЄС та застосовується на всіхрівняхуправління – глобальному, європейському, національному, регіональному та локальному. Щодозазначенихпринципів, змістякихзагалом уже дискутується у вітчизнянійюридичнійлітературі, вважаємодоцільнимуточнити, щопідостаннім принципом – відповідністюабоузгодженістю (англ. coherence) розуміютьнеобхідністьузгодження та зрозумілостіполітик, щовпроваджуютьсярізними органами на різнихрівняхуправління з метою найбільшефективноїїхреалізації.

Слідзазначити, щонеобхідність комплексного запровадження в Україніпринципівналежногоурядуванняпояснюється, насамперед, тим, що на сучасномуетапірозвиткуєвропейськоїправової думки означенусукупністьпринципіввизначають як один з найважливішихелементів (вимог) принципу верховенства права. Принципиналежногоурядуванняперебувають у прямому зв’язку з основоположними принципами діяльностіпублічнихадміністрацій, є родовимищодоостанніх та визначаютьособливостіїхзастосування в демократичнійдержаві. Складністьзапровадження в Україніпринципівналежногоурядуваннязумовлюється, окрімтермінологічно-пізнавальнихаспектів, низкою об’єктивнихфакторів, щоперешкоджаютьцьомупроцесу: високийрівенькорупції, спротивпроведеннюдемократичних реформ,т. ч. адміністративно-правового спрямуваннявсерединіапарату державного управління, застарілістьпоглядів та підходів до управління як середдержавнихслужбовців, так і середучених, дослідників; упередженеставлення до пропонованих моделей реформ. Подоланняцихдеструктивнихфакторівсприятимеприскореннюдемократизаціївітчизняноїправовоїсистеми в цілому.