50. Суб’єкти делегованих повноважень у системі суб’єктів адміністративного права

Розрізняти суб’єктів адміністративного права, які наділені та не наділені владними повноваженнями пропонують Є. Курінний, С. Стеценко та ін.

Насамперед слід звернути увагу на те, що:

- делегуються публічні владні повноваження;

- делегується лише частина публічних (владних) повноважень, чітко передбачена законодавством;

- коло суб’єктів, яким можуть бути делеговані публічні (владні) повноваження, невизначене й необмежене;

- необхідність делегування пов’язана з: великою кількістю суспільних відносин та завдань, які не завжди спроможні виконати офіційні суб’єкти публ адміністрації; необхідністю заощадження бюджетних коштів, оскільки суб’єкти делегованих повноважень здійснюють іх за власні кошти; створення додаткових можливостей для учасників суспільних відносин отримати послуги правового та іншого змісту; наближенням до населення послуг, які передбачені національним законодавством. Особливості суб’єктів делегованих повноважень:

1. це фізичні особи або колективні утворення, які у суспільно-державному житті, згідно з їх власними інтересами, на власний розсуд здійснюють надані їм дискреційні публічні (делеговані державою) повноваження. До такого делегування ці суб’єкти не мали жодного відношення до публічної влади.

2. набувають якості суб’єкта публічної адміністрації винятково за рішенням органу державної влади (ОМС), яким (себто рішенням) їм надаються публічні (владні) повноваження.

3. суб’єкт делегованих повноважень після отримання таких повноважень статусу суб’єкта публічної адміністрації не набуває, а лише виконує якусь частину повноважень останнього (його дії можуть оспорюватися до адм суду за правилами КАСУ).

4. вид, обсяг, зміст делегованих повноважень визначаються особливим уповноваженим ОДВ.

5. делегування повноважень відбувається черех відповідну адміністративну процедуру, наслідком завжди є адміністративний акт.

Субєкти делегованих повноважень:

• громадські обєднання

• - представники самоврядних професій – арб керуючі, адвокати, нотаріуси, митні брокери, третейські суди.

51. Правовий статус суб’єктів публічної адміністрації

51. Правовий статус суб’єктів публічної адміністрації

Правовий статус публічної адміністрації є вагомим основоположним інститутом юриспруденції. Відповідність його вимогам правової демократичної держави безпосередньо впливає на забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Правовий статус посадових осіб публічної адміністрації досліджували вчені-юристи: В. Бачинін, І. Бойко, О. Васильєва, М. Добкін, Д. Йосипович, П. Павленко, О. Скакун, О. Ткачук, В. Шкарупа, Н. Янюк та ін.

В умовах сьогодення структура публічної адміністрації законодавчо не визначена, на доктринальному рівні вчені-адміністративісти до неї відносять: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) об’єднання громадян чи підприємства при здійсненні делегованих державних функцій; 4) посадових осіб будь-яких із зазначених колективних суб’єктів публічної адміністрації. Іншими словам, до посадових осіб публічної адміністрації належать посадові особи органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян чи підприємств при здійсненні останніми делегованих державних функцій.

У теорії права О. Скакун структуру правового статусу розкриває через: правосуб’єктність, права, свободи, обов’язки та юридичну відповідальність. Більше того висунемо гіпотезу, що правовий статус посадової особи публічної адміністрації є настільки специфічним що не може базуватись на загальному статусі фізичної особи.

Посадова особа публічної адміністрації може здійснювати тільки дії, які прямо дозволені законом, а всі інші дії для неї є забороненими.

Зазначені теоретичні положення знайшли своє відображення в конституційно-правових нормах. Стаття 23 Конституції України визначила, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. У свою чергу ст. 6 нерозривно пов’язує здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади межами Конституції та відповідності законам України. її доповнює ст. 19 Основного Закону, яка визначає, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані (курсив мій. — В. Г.) діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тим самим правовий статус фізичних осіб, які не мають владних повноважень, та посадових осіб є різним. їх не доцільно розглядати як ціле і частка, вони мають різну юридичну природу.

Пособи публічної адміністрації за критерієм виду поведінки мають унікальний подвійний статус: з одного боку вони є провідними суб’єктами, які надають фізичним і юридичним особам адміністративні послуги та здійснюють захист їх прав і свобод, з другого — самі часто їх порушують. Останнє приводить до необхідності того, що одні суб’єкти публічної адміністрації здійснювали запобігання і протидію протиправних вчинків іншими.

По-перше, посадова особа, яка присвятила своє життя публічній службі, володіє визначеним обов’язками активним статусом, який відповідає на питання, що як і коли вона зобов’язана роботи. Основним засобом активного статусу є зобов’язання на основі визначеної законодавством компетенції забезпечувати права свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб. Іншою важливою складовою активного статусу посадової особи є дотримання правил етичної поведінки. Зокрема щодо: шанобливого ставлення до громадян і співробітників, дотримання високої культури спілкування; вчасного і в повному обсязі декларування своїх доходів і витрат; відкритості (публічності), скромності у житті й побуті; шанобливого ставлення до сімейних цінностей.

Що стосується правосуб’єктності посадових осіб публічної адміністрації, то в юридичній літературі з адміністративного права вона розглядається як передумова виникнення правового статусу. Особливості ж виникнення і припинення правосуб’єктності посадових осіб залежить від того, в якому відомстві вони працюють. Так, наприклад, статус державного службовця громадянин України отримує вперше після прийняття на службу та складання присяги. Втрачає в момент завершення виконання службових повноважень за посадою в останній день роботи.

Додатковим елементом правового статусу посадової особи публічної адміністрації є юридична відповідальність. За неналежне виконання посадових обов’язків, зловживання ними фізична особа зі спеціальним статусом може бути притягнута до дисциплінарної цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Отже, об’єктивно є підстави розглядати правовий статус посадових осіб публічної адміністрації як різновид статусу публічної адміністрації, а не загального правового статусу фізичної особи. Передумовою правового такого статусу виступає право- суб’єктність.