37. Ознаки адміністративно-правових відносин

Як будь-яке поняття вони мають додаткові ознаки, які і дозволяють відмежовувати його від інших правових понять. Тому, з метою їх встановлення проведемо узагальнення точок зору науковців (В.Б. Авер’янова, Ю.П. Битяка, Д.М. Бахраха, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменка, О.П. Коре- нева, Г.І. Петрова, Ю.М. Старілова, О.І. Ха- ритонової, B.C. Четверикова, Ф. Д. Фіночка та ряду інших).

У результаті аналізу ми виокремили низку рис, які, як вважаємо, узагальнюють поширений в науці адміністративного права погляд на ознаки адміністративно-правових відносин. До їх числа віднесемо наступні:

1) виникнення в сфері публічного управління;

2) однією зі сторін обов’язково є орган влади;

3) врегульовані адміністративно-правовими нормами;

4) їх учасники виступають носіями прав і обов’язків у сфері державного управління;

5) мають державно-публічний характер;

6) є стосунками влади-підпорядкування і визначаються юридичною нерівністю сторін;

7) можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб’єкта адміністративного права, згода іншої сторони не є обов’язковою;

8) порушення стороною своїх обов’язків зумовлює її відповідальність перед державою в особі її компетентних органів;

9) для органів управління їх права є одночасно і обов’язками;

10) за порушення обов’язків застосовуються, як правило, заходи адміністративного примусу;

11) спори між сторонами мають особливий правовий режим забезпечення законності (адміністративний і судовий).

В свою чергу кожний вид адмін.-прав відносин має крім загальних ще і свої специфічні ознаки наприклад:

ознаками адміністративних правовідносин з урахуванням сфери їх виникнення реалізація правозахисної функції органами прокуратури є те що вони є

1. різновидом правовідносин

2. врегульовані нормами адміністративного права

3. обов’язковим суб’єктом виступають органи прокуратури

4. спрямовують свою дію на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб

5. виникають в сфері державно-управлінської діяльності

6. виникають з підстав та за умов визначених адміністративними нормами

7. забезпечені можливістю застосування засобів державного або адміністративного примусу

8. засновані на загально-правових та спеціальних адміністративних принципах

38. Суб’єкти адміністративно-правових відносин  Питання про суб' єкти адміністративного права є одним з важливих, оскільки мова йде про учасників адміністративно-правових відносин, які вирішують завдання і здійснюють функції виконавчої влади, які координують розпорядницькі та контрольно-наглядові повноваження в галузі державного управління і місцевого самоврядування, розглядають справи про адміністративні правопорушення, що вчинюються фізичними і юридичними особами в господарській, фінансовій, митній сферах, а також про порушення громадського порядку [25, с.418].  Суб' єкти адміністративного права - це фізичні та юридичні особи, які відповідно до встановленого адміністративного законодавством та адміністративно-правових норм наділені певним обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин, а також реалізують функції виконавчої влади.  Необхідно зазначити, що суб'єкти адміністративного права - це:  - по-перше, реальні учасники адміністративно-правових відносин, які володіють адміністративно-правовим статусом і беруть участь в організації держаного управління;  - по-друге, одна із сторін публічної управлінської діяльності, яка наділена відповідною компетенцією, повноваженнями, наданими законодавством;  - по-третє, вони можуть бути конкретними учасниками адміністративно-правових відносин, у які вони вступають за власним бажанням або в силу обов'язку (громадяни, посадові особи).  Ознаки суб'єктів адміністративного права:  - Володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати або реалізовувати (безпосередньо або через представника) права та юридичні обов'язки у сфері державного управління, тобто володіння адміністративною правосуб'єктністю [13, с.4];  - Володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах;  - Зовнішня самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління.  Необхідно розмежовувати поняття "суб'єкти адміністративного права" і "суб'єкти адміністративних правовідносин" [18, с.51]. Суб'єкт права може визначатись абстрактно у загальному вигляді. Суб'єкт правовідносин завжди конкретний. Суб' єкт права не завжди є суб' єктами правовідносин. Останнім він стає з моменту реалізації своїх прав та обов'язків у сфері виконавчої влади.  Для того, щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративно-правових відносин, потрібні такі умови:  - наявність норми адміністративного права, яка передбачає певні права та обов'язки [21, с.52];  - наявність у суб'єкта адміністративної правосуб'єктності;  - наявність юридичного факту як підстави для виникнення або припинення адміністративних правовідносин.  Суб' єкти адміністративного права можуть бути:  - індивідуальні (фізичні особи);  - колективні (юридичні особи, колективні утворення). 

39. Адміністративно-правові відносини підрозділяються на види: залежно від елемента юридичної норми; по втримуванню; по характері дій зобов'язаного суб'єкта; залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами; по характері зв'язків між сторонами.

Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції) адміністративні правовідносини діляться на регулятивні й охоронні.

Регулятивні правовідносини - це правове регулювання організаційних управлінських відносин у суспільстві, пов'язаних з реалізацією позитивних завдань виконавчої влади.

Охоронні правовідносини регулюють правоохоронну діяльність шляхом установлення правових заборон і застосування до порушників мер адміністративного примуса, наприклад, мер адміністративного припинення (затримка правопорушників), адміністративної відповідальності й інших заходів адміністративного впливу.

По втримуванню адміністративно-правові відносини розділяються на матеріальні й процесуальні.

Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми.

Адміністративно-процесуальні відносини — це відносини, які складаються у зв'язку з рішенням індивідуальних справ у сфері керування й регулюються адміністративно-процесуальними нормами. Типовим прикладом цього може бути Порядок розгляду звернень громадян у сфері управлінської діяльності (розділ II Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян»[1]). Адміністративно-процесуальні норми цього Закону регулюють розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг громадян. Адміністративно-процесуальні відносини тут виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян, підприємствами, засобами масової інформації, їхніми керівниками й іншими посадовими особами й громадянами.

По характері дій зобов'язаного суб'єкт а адміністративно-правові відносини можуть бути активними, тобто зобов'язаний суб'єкт повинен зробити певні дії (громадянин, якій здійснилося 16 років, зобов'язаний одержати паспорт, з одержанням повістки з'явитися у військкомат), або пасивними — зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від здійснення певних дій (від здійснення правопорушення: дисциплінарного, адміністративного).

Залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами адміністративно-правових відносин вони можуть бути як однобічні, так і двосторонні (взаємно обумовлені права й обов'язки суб'єктів правовідносин).

По характері зв'язків між сторонами адміністративно-правових відносин останні розділяються на вертикальні й горизонтальні.

Вертикальні адміністративно-правові відносини - це відносини субординационного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підлегла інший. Це взаємини, що існують між вищестоящими й органами нижчого підпорядкування виконавчої влади (наприклад, відносини Міністерства утворення й науки України з управлінням утворення обласної державної адміністрації). Вертикальні адміністративно-правові відносини існують і тоді, коли одна зі сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписання, які є обов'язковими для непідлеглої сторони. Прикладом таких відносин може бути діяльність органів спеціальної компетенції (санітарна, ветеринарна й інша інспекції). Характерна риса вертикальних відносин полягає в тому, що в них найбільше яскраво проявляється основний метод адміністративно-правового регулювання - метод владного підпорядкування щодо учасників адміністративних правовідносин. Але адміністративно-правові відносини, як ми вже відзначали, не завжди є відносинами, які будуються по методу влади й підпорядкування. Ці відносини виникають і діють на підставі як влади й підпорядкування, так і рівності сторін. В адміністративно-правових відносинах, як правило, правам одних суб'єктів відповідають обов'язку інших і, навпаки, обов'язку одних відповідають правам інших.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини виникають між непідлеглими органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами. Іншими словами, це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, які виникають між органами виконавчої влади й громадянином у зв'язку із призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги, і т.п.).

Захист адміністративно-правових відносин здійснюється в адміністративному й судовому порядку. Суперечки розглядаються й вирішуються в більшості випадків в адміністративному порядку, тобто безпосередньо розпорядженням уповноваженого на те органа виконавчої влади в позасудовому порядку, у границях адміністративної юрисдикції. Судовий захист адміністративно-правових (як і інших) відносин гарантується Конституцією й іншим законодавством України, а права й волі людини й громадянина захищаються судом шляхом оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.