3. Поняття та зміст категорії «публічний інтерес»

Вчені : Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, С.Т. Гончарук, А.І. Єлістратов. Р.А. Калюж-ний, С.В. Ківалов, Л.В. Коваль, В.К. Кол-паков, Т.О. оломоєць, Є.О. Курінний, О. Maye, С.В. Пєтков, В.К. Шкарупа та ін.

Адміністративне право є однією з найрельєфніших галузей публічного права України. За допомогою засобів адміністративного права(норми, відносини, законодавство, компетенція суб’єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження і юридичне оформлення публічного інтересу в управлінні. Публічний інтерес– це інтерес соціальної спільності, що визнаний, задоволений державою. Визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового(юридичного) забезпечення(фіксації в нормах і встановленні механізму реалізації).У найбільш загальному виГляді публічний інтерес означає інтерес сукупності, тобто населення, людей тощо[9], а також те, що саме державна влада визначає, як публічний інтерес залежить від рівня правової культури та правосвідомості суб’єктів правотворчості. І те, у чому влада бачить загальне благо, може насправді й розійтися з інтересами значної частини населення. Але у всякому разі вимоги, які пред’являються до об’єктів публічного управління, мають забезпечувати загальне благо народу України та не можуть виражати приватний інтерес суб’єктів публічної Адміністрації. Сучасне адміністративне право покликане захищати права особи в публічних відносинах. На слушну думку Р.А. Калюжного та С.В. П’яткова, в основі суб’єктивних публічних прав нескладно побачити гарантії використання особою певної можливості здійснювати юридично значимі дії на власний розсуд у гарантованих відповідними мінінормами сферах організації та реалізації суспільно важливих людських відносин. Від приватних суб’єктивні права публічного характеру відрізняє те, що у відносинах, в яких вони формуються і реалізуються, зобов’язальною стороною, крім самого носія цих прав, як правило, виступає носій публічного влади– суб’єкт владних повноважень.

На наш погляд, саме в останній тезі і полягає сутнісна різниця між приватним і публічним інтересом. Публічний інтерес є не чим іншим, як тією чи іншою сукупністю приватних інтересів. Відповідно не має значення, інтерес скільки осіб на основі адміністративних норм забезпечує суб’єкт публічної адміністрації. Головне щоб він діяв у суворій відповідності до принципу законності та не відстоював приватних особистих(третіх зв’язаних з ним осіб) та корпоративних інтересів.

Отже, публічний інтерес– це важливі для значної кількості фізичних та юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються публічною адміністрацією.

4. Публічне управління: сутність та зміст

Є роботи вчених В. Бакуменка, О. Лазора,В. Мартиненка, О. Оболенського, С. Серьогіна, В. Тертички, Ю. Шарова та ін.з даного питання. найвідомішими зарубіжними науковцями, праці яких присвячені публічному управлінню, можна назвати Г. Букерт, М. Вебер, К. Полліт, Д. Шавріц, П. Друкер,А. Файоль та ін.

Термін “публічне управління” (англ. – public management), який замінив термін “публічне адміністрування” (англ. – public administration), впершевикористовує англійський державний службовець Десмонд Кілінг у 1972 р.Публічне управління – це пошук за найкращим способом використання ресурсів задля досягнення пріоритетних цілей державної політики. У програмі розвитку ООН застосоване визначення, яке запропонував американськиий учений Джей М. Шавріц у Міжнародній енциклопедії державної політики та адміністрування: “Публічне управління – це галузь практики та теорії,яка є ключовою для публічного адміністрування та зосереджена на внутрішній діяльності державних установ, зокрема на вирішенні таких управлінських питань, як контроль, керівництво, планування, організаційне забезпечення, забезпечення інформаційними технологіями, управління персоналом, та оцінка ефективності”.

Представник кафедри адмін. права КНУ імені Шевченка д.ю.н., професор Мельник Р.С. у своїх працях, присвячених проблемним питанням публ управліня зазначає наступне.

Насамперед варто наголосити на тому, що категорія «публічне управління» є надзвичайно складною за своїм змістом. Тому її легше описати, ніж сформулювати чітке визначення. З огляду на це, більш доречним виглядає надання розгорнутої характеристики публічному управлінню, що допоможе зрозуміти його сутність. Публічне управління являє собою різновид суспільно корисної діяльності, яка здійснюється певною сукупністю суб’єктів, зокрема органами державної влади. Наочним є взаємозв’язок публічного управління та державної влади, яка відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України, реалізується органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Принцип розподілу влади, на мій погляд, вимагає також і того, щоб кожен з названих органів діяв у властивій лише йому формі. Для законодавчої влади – це законотворчість; для виконавчої влади – публічне управління; для судової влади – судочинство. Названі види державної влади та відповідні їм форми реалізації цієї влади, з огляду на сутність принципу розподілу влади, не можуть об’єднуватися, оскільки це буде мати своїм наслідком узурпацію влади, тобто неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями . Іншими словами, законотворчу діяльність може здійснювати лише законодавча влада (Верховна Рада України), публічне управління – переважно виконавча влада, а на здійснення судочинства уповноважена тільки судова влада (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції).

Таким чином, можна зробити перший проміжний висновок, який полягає у тому, що публічне управління є формою діяльності органів виконавчої влади. Проте це не означає, що органи виконавчої влади діють виключно у названій формі. У певних випадках вони, насамперед Кабінет Міністрів України та міністерства, приймають політичні рішення, тобто займаються політичною діяльністю, яку необхідно чітко відмежовувати від публічного управління. Необхідність такого кроку випливає з положень національного законодавства та юридичних актів інституцій Європейського Союзу. Так, у частині 3 статті 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» [6] зазначено, що посади членів Кабінету Міністрів України (посади Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністра та міністрів України) належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство. На зазначені посади відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну службу» не поширюється також і законодавство про державну службу. Політичні посади та посади державної служби розрізняє і Кодекс адміністративного судочинства України (п. 15 ч. 1 ст. 3).Подібний підхід українського законодавця обумовлений тим, що порушення порядку здійснення публічного управління та політичної діяльності тягне за собою різні правові наслідки, зокрема і різну юридичну відповідальність. У першому випадку може наступати юридична відповідальність (кримінальна чи адміністративна), а у другому, – політична відповідальність.На необхідності розмежування названих видів відповідальності чітко наголошено в одній з останніх Резолюцій Європейського парламенту щодо України, яка була ухвалена 24 травня 2012 р. У документі, зокрема, зазначено, що Європейський парламент закликає українську владу провести відмінність між політичною та кримінальною відповідальністю, а також змінити існуючий кримінальний кодекс. Принагідно зазначимо, що і українська влада у своїх документах підкреслює необхідність такого розмежування, на чому чітко було наголошено, наприклад, у Постанові Верховної Ради України від 11 квітня 2012 р. № 4631-VI «Про План заходів щодо реалізації положень Висновку № 190 (1995) Парламентської асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи та Резолюції № 1862 (2012) Парламентської асамблеї Ради Європи «Функціонування демократичних інституцій в Україні» .

Варто зазначити, що публічне управління не поглинає собою політичну діяльність, які як за своєю сутністю, так і за особливостями правового регулювання утворюють окремі соціальні інститути, що, однак, не заважає їм взаємодіяти. Йдеться про те, що політичні рішення можуть бути реалізовані у процесі здійснення публічного управління.

Отже, публічне управління – це реалізація виконавчої влади у властивій лише їй формі!

Доктор наук з державного управління В.Д.Бакуменко стверджує, що “розуміння сутності державного управління зазнало еволюції внаслідок розвитку демократії та громадянського суспільства у світі та зокрема в Україні. Відтак сьогодні аспект взаємодії держави і громадянського суспільства в державному управлінні є дуже важливим на відміну від традиційного бачення державного управління як організуючого і дегулюючого впливу держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, зберігання або перетворення, що спирається на її владну силу” . Зважаючи на вищезазначене, можемо констатувати, що новий зміст, що вкладається у термін “державне управління”, є наближеним до змісту, що вкладається у такий новий термін, як “публічне управління”.