34. Принцип розумності

Принцип розумності — являє собою зважене вирішення питання регулювання правових відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу), з урахуванням накопичених у суспільстві уявлень за даних історичних умов інтелектуальних можливостей, знань, досвіду з метою забезпечення справедливості, балансу інтересів в суспільстві.

Окремі автори обґрунтовують досить широкий перелік критеріїв розумності, до яких, зокрема, відносять:

1.правомірність, тобто відповідність дій учасників правовідносин приписам правових норм;

2.обґрунтованість, яка передбачає наявність певної підстави для вчинення особою тих чи інших дій, які не порушують права та інтереси інших осіб;

3.доцільність, або відповідність дій учасника правових відносин правам та інтересам інших учасників;

4.пропорційність, яка передбачає співрозмірність тих чи інших явищ;

5.передбачення учасниками правовідносин певних обставин, які можуть мати наслідком виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків, зокрема, в договірних відносинах

35. Принцип неупередженості

Безсторонність (неупередженість) адміністративного органу, що виключає будь-яку неправомірну заінтересованість адміністративного органу в результатах розгляду та вирішення адміністративної справи.

Застосування даного принципу у сфері адміністративних процедур виступає дієвою гарантією дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з органами держави та органами місцевого самоврядування.

Щодо неупередженості, то зміст цього поняття розкривається в аспекті відсутності у посадової особи власних інтересів, тобто у її безсторонності при прийнятті рішення. Якщо між посадовою особою та зацікавленою особою існує будь - який зв`язок, який заважає бути їй неупередженою, то вона повинна заявити самовідвід, щоб усунути усі сумніви, що можуть виникнути у майбутньому, але за певних випадків, чітко встановлених законом, наприклад, родинні зв`язки, така особа обов`язково відлучається від процедури прийняття рішення.

Адміністративний орган або уповноважена посадова особа зобов'язана розглядати адміністративну справу (суперечку), засновуючи своє рішення тільки на перевірених відомостях, фактах, доказах. Всякі фактичні дані, необхідні для прийняття адміністративного рішення або постанови в адміністративному юрисдикційному процесі, оцінюються посадовими особами (у тому числі суддями) за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на об'єктивному, повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Не допускається вплив представників державних органів чи третіх осіб при прийнятті адміністративного рішення (або здійсненні управлінської дії); заборонено обґрунтовувати свої рішення, надаючи незаконні переваги тій чи іншій стороні.

36. Розуміння адміністративно-правових відносин

Ковбас, Федорук:

Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої та організаційної функцій державної влади та місцевого самоврядування, врегульовані нормами адміністративного права і забезпечуються заходами державного впливу.

У підручнику Т.О. Коломоєць подається, як суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб’єкти яких наділені правами й обов’язками у сфері забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також у процесі публічного (державного і самоврядного) управління у сферах соціально-економічного розвитку та охорони громадського порядку.

Е.О. Шевченко:

«адміністративно-правові відношення» – це врегульовані адміністративно-правовими нормами на засадах «влада-підпорядкування» взаємовідносини (взаємозв’язки), що виникають в сфері публічного (державного і самоврядного) управління, між органами державного управління та іншими суб’єктами адміністративного права по реалізації їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що здійснюються в особливому правовому режимі забезпечення їх законності з боку держави.

На думку О.М Якуби адміністративно-правові відносини визначаються як суспільні відносини що регулюються адміністративно-правовими нормами в яких одна із сторін наділена правом вимагати від іншої сторони у процесі виконавчої та розпорядчої діяльності здійснення поведінки вказаної в адміністративно-правовій нормі а також дане відношення охороняється державою. Подібне визначення надане також іншими дослідниками які зазначають що адміністративні правовідносини це правовідносини що виникають на базі адміністративно-правових норм і є юридичною формою відносин в сфері державного управління де сторони беруть участь як носії прав і обов’язків