30. Принцип заснованості на законі

Принцип підстави на законі вимагає, щоб усі інститути адміністративного права створювалися, а повноваження адміністративних органів та інших суб'єктів адміністративно-правових відносин надавалися тільки на основі закону. Адміністрація не може сама наділити себе публічно-владними повноваженнями. Закон, який надає повноваження адміністрації, повинен визначати цілі і завдання, яких слід досягти. Невипадково тому у французькому адміністративному праві в якості умови законності адміністративних дій розглядається також їх вчинення в зазначених суспільно корисних цілях. Якщо адміністративний орган використовує свої повноваження в інших цілях, то це розглядається як порушення законності - зловживання владою. Конкретизує принцип законності також принцип застереження в законі. Наприклад, у німецькому адміністративному праві вважається, що адміністрація має право реалізовувати свої повноваження лише на основі прямої вказівки (спеціального застереження) в законі, якщо: а) адміністративні органи втручаються в права громадян; б) приймаються "істотні", принципово важливі для суспільства рішення; в) дія цього принципу для конкретних обставин спеціально вказана законом.

31. Принцип ефективності

Визнання ефективності важливою цінністю для державного управління і державної служби відбулося порівняно недавно і тісно пов'язане з перетворенням держави на постачальника суспільних послуг. Сьогодні, через бюджетні обмеження у багатьох країнах, усе більше уваги приділяється підвищенню ефективності та результативності державного управління. У цьому контексті сутність ефективності як управлінської цінності полягає у підтриманні найкращого співвідношення між задіяними ресурсами та отриманими результатами. Результативність державного управління означає забезпечення успішного розв'язання суспільних проблем і досягнення цілей, які були поставлені законодавством та урядом перед системою державного управління. Результативність передбачає аналіз й оцінювання існуючої державної політики, а також перевірку того, наскільки добре вона втілюється у життя системою державного управління та державними службовцями У конституціях деяких держав-членів ЄС (наприклад, Іспанії) ефективність і результативність державного управління визнаються конституційними принципами. Адмінстративне право часто посилається на вимоги економії, ефективності та результативності як на принципи, якими мають керуватися державні службовці. Право ЄС також проголошує ефективність управління, особливо у випадках, коли йдеться про застосування директив та постанов. Це змусило кількох держав-членів модифікувати національні організаційно-адміністративні структури та системи прийняття рішень з метою більш ефективної та результативної імплементації законодавство ЄС і створення умов для забезпечення ефективного співробітництва з інститутами Союзу. Наприклад, розглянувши справу «Комісія Європейських спільнот проти Королівства Бельгія» щодо невиконання директиви Ради (78/ 176 від 20 лютого 1978 р.) про відходи виробництва двооксиду титану, Суд ЄС у своєму рішенні від 2 лютого 1982 р. визнав Бельгію, яка не імплемснтувала вищезазначену директиву у встановлений період, винною в порушенні своїх договірних зобов'язань. Уряд Бельгії пояснив це порушення тим, що на цей момент у країні відбувається важлива інституційна реформа, яка стосується перерозподілу повноважень і обов'язків між національними та регіональними органами влади, зокрема у сфері, якої торкається директива Ради. Суд ЄС зазначив, що хоча ці обставини й пояснюють труднощі з імплементацією директиви, держава-член не може посилатися на положення, практику або обставини, що склалися в національній правовій системі, для виправдання порушення зобов'язань, накладених директивами Спільноти.

Незаперечним є той факт, що виконавча влада, реалізуючи закони, в тому числі і через правотворчість, повинна забезпечувати позитивну результативність, дієвість цих законів з точки зору їх повного втілення на практиці, в першу чергу у сфері забезпечення прав і свобод особистості. Діяльність виконавчих органів повинна підкорятися цілям, які визначаються законами та іншими нормативними правовими актами. Досягнення поставленої в нормативному акті мети є тим позитивним результатом, на який розраховує законодавець. Оскільки виконання законів та інших нормативних актів різними способами і засобами є основним завданням адміністративних органів, остільки їх діяльність повинна бути підпорядкована прагненню отримати належний ефект, позитивний результат (між тим адміністративна діяльність завжди має результат, у тому числі і негативний, низької якості). Тут також виявляється зв'язок принципу ефективності з доцільністю, яка дозволяє вибирати найбільш раціональні засоби досягнення високої ефективності діяльності суб'єктів адміністративних відносин. Критерієм ефективності може бути відповідність отриманого результату діяльності адміністративних органів рамкам закону - його нормам і принципам. У цьому сенсі ефективність зовні збігається з законністю. Однак це не так. Ефективність припускає певний ступінь відповідності результату поставленим в законі цілям, тоді як законність в буквальному сенсі не має кількісних (статечних) характеристик (хоча найчастіше говорять про «низький», «високому» рівні законності, що є, по суті, не більше ніж умовністю) . У сфері управління особливе значення має показник дієвості прийнятих органами влади рішень, яка залежить не тільки від повного знання законів, а й від володіння виконавчим апаратом, чиновниками відповідної професійної кваліфікацією, часто не регламентованої законами та іншими правовими актами. Тому у сфері управління принцип ефективності передбачає наявність особливих вимог до професійних і особистісним якостям чиновників. Найчастіше ефективність діяльності адміністративних органів має оцінний і тимчасової, пов'язаний з конкретними умовами буття характер, тоді як законність підпорядковується незмінним стандартам (якщо тільки сам закон не буде змінений). Цінність принципу ефективності дуже значна в тому сенсі, що його дія дозволяє пов'язувати рішення з конкретними умовами функціонування суспільства, держави.