27. Значення принципів адміністративного права

Принципи є провідною категорією в адміністративному праві всіх континентальних європейських країн. У принципах зміст права розкривається поглиблено, в них безпосередньо виявляється сутність права, його основи, закономірності суспільного життя, тенденції та потреби.

Основне значення принципів адміністративного права полягає в тому, що вони визначають “юридичну долю”, життєздатність, практичну організацію і реальне функціонування виконавчої влади й управління.

Принципи відображають особливості й тенденції формування та функціонування адміністративного законодавства України і його норм.

Стосовно значення принципів адміністративного права України зауважимо, що вони є підґрунтям права, виступають активним центром у формуванні й розвитку адміністративного права України. Принципи в узагальненому вигляді виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, визначають спрямованість і найсуттєвіші риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями та найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є вираженням об'єктивних суспільних потреб, які народ України пред'являє до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони служать чинником підвищення правової культури громадян і взаємопов'язані. Адміністративне право, безумовно, не може слідувати тільки одному принципу, яким би важливим він не був, а має формуватися й функціонувати з урахуванням усіх наявних принципів.

Принципи адміністративного права можна визначити як основні ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Вони виконують велику системоутворюючу роль, оскільки саме на їх підставі формується дух адміністративного права, зумовлюється його суспільна роль та спрямованість. Іншими словами, вони становлять певне поєднання норм, ідей та теорій, які покладені у підґрунтя існування адміністративного права, визначаючи, як наслідок, його нормативні межі.

Принципи адміністративного права не є застиглою категорією, вони розвиваються паралельно та одночасно з розвитком адміністративного права, хоча іноді можуть і випереджати його розвиток, формуючи, як наслідок, магістральні напрями розвитку останнього.

28. Принцип верховенства права у системі принципів адміністративного права

(взято з нового кафедрального підручника за 2015 рік)

Принцип верховенства права — засадничий принцип правової системи України та системи принципів адміністративного права. Дослідження змісту і а істотних вимог цього принципу, нормативне закріплення в компетенції органів державної влади обов’язку його неухильного дотримання, принципове вирішення доктринальної дискусії про місце принципу верховенства права в системі принципів адміністративного права України слід визнати доленосними для формування оновленої системи адміністративного права як галузі права та законодавства.

Впроваджуючи до національної правової системи принцип верховенства права, необхідно враховувати широкий спектр його значень, які сформувалися історично в різних країнах, та керуватися науково обгрунтованим національним підходом до його розуміння і використання в державотворчій, правотворчій, правозастосовній практиці.

Актуальними залишаються дослідження глобального, наднаціонального та національного рівнів доктринального розуміння принципу верховенства права, вивчення вироблених національним правовими традиціями підходів щодо нормативної фіксації його вимог, сформованої правотворчої та правозастосовної практики, що становить інтерес і для розвитку вітчизняної доктрини адміністративного права, нещодавно відновленого інституту адміністративної юстиції. Урахування принципу верховенства права як фундаментального (засадничого) у системі принципів адміністративного права України дозволить вирішити низку теоретичних та практичних проблем розвитку та реформування вітчизняної адміністравно-правової галузі в цілому.

Принцип верховенства (панування) права отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської конституції завдяки відомому англійському вченому-конституціоналісту Альберту Венну Дайсі. Він зазначав, що для досягнення максимального ефекту від застосування ідеї верховенства права необхідно розрізняти три близькі за своїм змістом концепції:

*панування права - ніхто на може бути зобов'язаний нести негативні наслідки у встановленому законом порядку сам або своїм майном окрім як у випадку прямого порушення закону, у передбаченому законом порядку в суді загальної юрисдикції;

• верховенство права — не лише те, що жодна людина не може бути над законом, а й те (і це важливо), що до кожної людини, незалежно в посади або умов, застосовуватиметься один (загальний, звичайний) закон, а справа має розглядатися в одному (загальному, звичайному) суді;

• панування духу законності — проникність змісту Конституції верховенством права завдяки загальним конституційним принципам (наприклад право на особисту свободу, право на публічні збори), які с результатом судових рішень, що визначають права індивідів в окремих справі розглянутих судами, і через те, що у багатьох іноземних конституціях кріплені гарантії прав індивідів, які виникають, або можливо виник загальних принципів конституції».

Доктрина верховенства права А. Дайсі. як вказують сучасні західні дослідники, складається з трьох основних ідей:

*Право є вищим і протилежним деспотичній владі. Тільки у випадку, коли діями особи порушено закон,їй буде призначено покарання судом у встановленому законом порядку. Також підкреслено, що уряди не можуть мати широких дискреційних повноважень, вони обов’язково повинні бути хоча б певною мірою обмежені.

• Кожна людина має бути рівною перед законом,що означає, незалежно від того, ким вона є – чи державним службовцем, чи селянином, у випадку порушення закону розгляд у суді буде відбуатися за тими ж самими законами.

*Норми конституції не є основним джерелом права – основним джерелом виступають природні права людини. Кожна людина у суспільстві мусить мати свої права та свободи, які дозволяють їй робити все, що вона бажає. Кожний, чиї права порушено, має право на судовий захист.

Серад українських вчених-адміністративістів, представників науки теорії права та конституційного права, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняних уявлень про зміст принципу верховенства права та його значення для розвитку доктринальних положень юридичної науки з урахуванням досвіду зарубіжних демократичних держав, слід виділити В. Б. Авер'янова, С. П. Головатого, А. П. Зайця, В. О. Зайчука, В. М. Кампа, М. І. Козюбру, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, Д. М. Лук'янця, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, А. О. Селіванова, В. Ф. Сіренка. Ю. М. Тодику, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та деяких інших.

У період незалежності у дослідженнях вітчизняних вчених основна увага приділяється розмежуванню поняття верховенства права з поняттям правової держави, принципом законності, широко відомою стала дискусія щодо співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону.

Одним із найважливіших аспектів застосування принципу верховенства права є проблема забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади. Як правильно зазначив Авер’янов, саме «виконавча гілка державної влади – найбільш наближена до людини гілка влади, з якою у людини відбуваються найчастіші контакти з приводу задоволення різноманітних суб’єктивних прав та законних інтересів особи ».

Плідною слід вважати думку цього автора, що запровадження принципу верховенства права «дозволяє відійти від суто позитивістського тлумачення права — як продукту вольових рішень вищих суб’єктів державної влади, наповнюючи це тлумачення більш гуманістичними елементами теорії природного права. Для потреб правозастосування розкриття реального змісту ідеї (принципу) верховенства права можливе передусім за умови зміщення акцентів із проблеми «утвердження» прав людини на проблему «забезпечення реалізації» прав і свобод людини і громадянина.

Поряд з розглянутим підходом, необхідно вказати і на позицію представників іншого розуміння змісту категорії верховенства права. Наприклад, у працях вітчизняного теоретика права П. М. Рабіновича відзначається, що «під верховенством права слід розуміти всезагальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільностей, груп, об’єднань, усіх людей». Відповідно до визначення, наданого цим автором у «Юридичній енциклопедії», «верховенство права панувавання права у життєдіяльності громадянського суспільства і функціонуванні держави».

Спираючись на таке розуміння, М. І. Козюбра стверджує, що «принцип верховенства права може бути розкрито тільки за умови дотримання певних гносеологічних позицій щодо права: по-перше, мусить мати місце розрізнення права і закону; по-друге, право слід розглядати не як акт державної влади, а як соціальний феномен, пов’язаний з такими категоріями, як справедливість, свобода, рівність, гуманізм; по-третє, право має розглядатися у нерозривній зв'язці з правами людини». Зазначається, що «деякі складові принципу верховенства права не завжди напряму фіксуються у конституціях, і Конституція України у цьому відношенні не є винятком. Вони сформульовані переважно правовою наукою та судовою практикою, що ніяк не применшує їх значення для утвердження верховенства права. До таких його складових належать, зокрема, принципи визначеності та пропорційності».

У свою чергу, С. П. Головатий зауважує, що «верховенство права — це ідея винятково природного права, доктрини природного права, тобто ідея, яка виникла на визнанні одного факту: людина як істота природи з являється на світ з певними правами і свободами, яких їй ніхто не дає і ніхто не має права від неї відібрати. І ці права та свободи називаються основоположними, які є невідчужуваними».

Зазначене твердження відображає підхід, який переважає у сучасній науці конституційного та адміністративного права України, щодо тлумачення змісту принципу верховенства права через формулу, котра отримала відображення, зокрема, у ч. 2 ст. З Конституції України. Вважаємо, що доцільним є врахування та комплексне запровадження до вітчизняного законодавства й інших критеріїв (ознак) об’єктивації принципу верховенства права. Насамперед це стосується включення до змісту цього принципу рівності всіх осіб перед законом, про що йдеться у наведеній вище доктрині А. Дайсі і підтверджується рішеннями Європейського суду з прав людини.

Важливо наголосити, що принцип верховенства права окремими дослідниками ототожнюється з принципом законності, адже обидва принципи передбачають обов’язок держави виражати в законах право іа підкорятися цим законам. Але така думка, на наше переконання, не може відповідати сучасним уявленням про принцип законності та принцип верховенства права, оскільки останній на сьогодні визнається фундаментальним принципом правової системи Європейського Союзу (поряд і принципами демократії, свободи, рівності), а принцип законності розглядається як один з основних конституційно-правових принципів (національний рівень).