1. Поняття та сутність категорій «влада», «публічна влада»

2. Структура публічної влади

3. Поняття та зміст категорії «публічний інтерес»

4. Публічне управління: сутність та зміст

5. Співвідношення понять публічне управління, державне управління, органи виконавчої влади

6. Стандарти належного урядування як чинник демократичних суспільних трансформацій в Україні

7. Сучасні європейські концепції державного управління

8. Становлення та розвиток ідеї адміністративного права у країнах Західної Європи

9. Основні риси адміністративного права Російської Імперії

10. Загальна характеристика радянського адміністративного права

11. Євроінтеграція України та адміністративне право

12. Публічне право та його сутність

13. Адміністративне право в системі публічного права

14. Адміністративне право як складовий елемент публічного права та його відмежування від приватного права

15. Сутність та призначення адміністративного права

16. Поняття та значення системи адміністративного права

17. Чинники формування системи адміністративного права

18. Складові елементи системи адміністративного права

19. Систематизація адміністративного права

20. Кодифікація як форма систематизації адміністративного права

21. Система та види джерел адміністративного права

22. Національні формалізовані джерела адміністративного права

23. Міжнародні формалізовані джерела адміністративного права

24. Неформалізовані джерела адміністративного права

25. Судове рішення як джерело адміністративного права

26. Юридична сила джерел адміністративного права

27. Значення принципів адміністративного права

28. Принцип верховенства права у системі принців адміністративного права

29. Принцип пріоритету(верховенство) закону

30. Принцип заснованості на законі

31. Принцип ефективності

32. Принцип прозорості

33. Принцип підзвітності

34. Принцип розумності

35. Принцип неупередженості

36. Розуміння адміністративно-правових відносин

37. Ознаки адміністративно-правових відносин

38. Суб’єкти адміністративно-правових відносин

39. Види адміністративно-правових відносин

40. Розсуд та відносно визначені правові терміни як елемент адміністративно-правових відносин

41. Приватні особи: сутність та зміст

42. Поняття і складові елементи адміністративно-правового статусу приватних осіб

43. Суб’єктивні публічні права приватних осіб та їх види

44. Стан адміністративно-правового регулювання суб’єктивних публічних прав приватних осіб

45. Сутність та зміст категорії «публічна адміністрація»

46. Система та види суб’єктів публічної адміністрації

47. Система органів виконавчої влади

48. Система органів місцевого самоврядування

49. Юридичні особи публічного права як суб’єкти адміністративно-правових відносин

50. Суб’єкти делегованих повноважень у системі суб’єктів адміністративного права

51. Правовий статус суб’єктів публічної адміністрації

52. Сутність, значення та ознаки адміністративного акта

53. Види адміністративних актів

54. Адміністративні послуги: сутність та види

55. Форма та зміст адміністративного акта

56. Чинність адміністративного акта

57. Протиправний адміністративний акт

58. Виконання адміністративного акта

59. Розуміння адміністративного договору. Відмінність від цивільних договорів

60. Сфери укладання адміністративних договорів. Види адміністративних договорів

61. Способи укладання адміністративних договорів

62. Виконання адміністративного договору

63. Припинення адміністративного договору

64. Умови нечинності адміністративного договору

65. Сутність, значення та ознаки нормативного акта публічної адміністрації

66. Види нормативних актів публічної адміністрації

67. Правові передумови нормативних актів публічної адміністрації

68. Протиправність нормативних актів публічної адміністрації та її наслідки

69. Інститут адміністративної процедури: сутність та зміст

1. Поняття і сутність категорій «влада», «публічна влада»

Вчені : В. Авер′янов, Г. Атаманчук, Т. Браун, В. Гаращук, Б. Гурне, С. Ківалов, М. Корнієнко, В. Малиновський, Н. Нижник, М. Орзіх, Н. Плахотнюк, В. Погорілко, П. Рабинович, С. Саханенко, О. Сушинський, А. Селіванов, М. Студєнікіна, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Г. Щокін.

Класичне визначення категорії „влада” дає М. Вебер, розуміючи її як „будь-яку можливість впроваджувати усередині даних суспільних відносин особисту волю, навіть всупереч опору, поза залежністю від того, на чому така можливість засновується”.

У великому тлумачному словнику сучасної української мови“влада” визначається як“право керувати державою, політичне панування”.

Влада – стан суспільних відносин, за якого один суб’єкт може впливати на іншого: примусити іншого вчинити певні дії. Саме влада породжує відносини розпорядництва і підпорядкування.

Ознаки «влади»

– суспільний характер влади. Влада є невід’ємним елементом суспільної організації життя. Її головне завдання полягає в упорядкуванні численних соціальних зв’язків, які знаходять прояв у суспільстві. Влада, як справедливо наголошується в літературі, потрібна насамперед для організації суспільного виробництва, що неможливо без підпорядкування всіх учасників єдиній волі для підтримання цілісності і єдності суспільства. Владні відносини об’єктивно властиві суспільному життю, це своєрідна плата за життя в суспільстві, тому що жити в суспільстві і бути вільним від його правил не можна. Як відзначає В. П. Халіпов, феномен влади полягає у тому, що вона є найвиразнішим соціальним явищем, породженням і творінням людини й суспільства, умовою існування спільного життя індивідів. Піддаючи викладені думки власнійінтерпретації, зазначимо, що влада, таким чином, не може концентруватися навколо себе. Останняне може бути і за жодних умов не повинна перетворитися на«річ у собі», оскільки у такому разівона неодмінно втратить зв’язок із суспільством, переставши, як наслідок, бути легітимною.

– забезпеченість влади можливістю застосування примусу. У цьому випадку ми повністю підтримуємо думку В. С. Смородинського, що у сучасних умовах розвитку суспільства не застосування примусу(сили), а лише потенційна можливість його реалізації має стати визначальною рисою феномену влада. Іншими словами, примус перестає бути обов’язковим та невід’ємним елементом влади. Він(примус) має існувати лише у вигляді потенційної можливості, якою суб’єкти влади можуть скористатися, так би мовити, у виключних випадках, коли вичерпані інші способи впливу на учасників суспільних відносин [1]. З огляду на це, ми категорично непідтримуємо тих авторів , які, фактично, у безальтернативній формі пов’язують

владу з примусом.

– нормативний характер влади. Влада, про які її різновиди ми не вели б мову, неодмінно пов’язана з певними правилами її здійснення(реалізації). У протилежному випадку, тобто коли вона здійснюється у ненормативному порядку, остання трансформується у свавілля. Отже, очевидним є, на наш погляд, тісний зв’язок влади та права, як найвищої форми унормування суспільних відносин. Кореляція влади та права – це складний процес взаємодії двох надзвичайно потужних соціальних явищ. Порушення балансу між владою та правом невідмінно призведе до узурпації влади та, як наслідок, до формування не правових законів. Така думка, до речі, знайшла доволі чітке закріплення в одному з рішень Конституційного Суду України, де зазначено, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями тощо. Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією та законами України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову(частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України(частина друга статті 19)

Отже, ВЛАДА – це реалізована здатність суб’єкта влади впливати на рішення, дії чи бездіяльність інших суб’єктів (ФО чи ЮО) та визначити юридичну долю об’єктів неживої природи.

Існує чимало визначень поняття „політична влада” як у вітчизняній та і у зарубіжній літературі. Багато теоретиків політичну владу визначають як боротьбу за владу, за володіння нею та її утримання. Головними критеріями для X. Лассуела і Е. Кеплена є „контроль над політикою володарювання”; для П. Морріса - це контроль над тим, щоб „у процесі прийняття колективних рішень наші індивідуальні влади трансформувалися в інші види влади”. Для Дж. Локка таким критерієм виступає „політичне право”: „Політичну владу я розглядаю як право прийняття законів”.

Політична влада відрізняється від усіх інших форм влади наступними особливостями :

а) загальністю, обов’язковістю її рішень для всіх громадян, організації всякої влади;

б) монополією на фізичне насильство, як внутрішнє (право покарання), так і зовнішнє (право на війну).

в) різноманітністю ресурсів

г) також авторитетністю, нормативною урегульованістю, фінансовою забезпеченістю, обовязковістю її рішень до виконання і т. д .

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політичній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціалізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції державних органів. Скажімо, влада політичної опозиції або кримінальних структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.Політична влада і особливо держава використовує не тільки підкорення, насильство, але й інші ресурси: економічні, соціальні, культурно-духовні. Спеціальне призначення політичної влади неоднозначне, що проявляється в її здатності виступати фактором як інтеграції, так і дезінтеграції суспільства. В першому випадку за допомогою влади підтримується суспільний порядок, вирішуються конфліктні ситуації, у другому - забезпечується панування одних соціальних груп над іншими. Дієздатність політичної влади багато в чому залежать від її легітимності.

Легітимізація влади дає можливість державі здійснювати власні владні повноваження відносно своїх громадян, а громадянам – формувати позицію щодо діяльності владних інституцій держави.

За М.Вебером, легітимність – це не тільки законність даної влади з формально-юридичної точки зору, а скоріше – явище соціальної психології, що полягає в ухваленні суспільством даної політичної влади або, як мінімум, пасивній покорі їй. Легітимністю політичної влади можна назвати рівень довіри та правомірність її дій з точки зору суспільства.

Однією з найвизначніших характеристик політичної влади є могутність влади, яка вказує на соціальні засади її функціонування у сфері політики. Могутність влади можна визначати як можливості ефективного застосування сили з боку політичної влади: чим більше таких можливостей, тим „могутнішою” є влада. Причому, навіть за умов розвитку інформаційного суспільства, коли знання стають основою владної могутності, її силові ресурси залишаються доволі вагомими.

Суттєвою властивістю політичної влади, яка віддзеркалює її управлінсько-регулятивні якості, є субординаційність. Субординаційні основи політичної влади мають цілком об’єктивну основу, бо через субординацію владної структури відображаються і реалізуються найефективніше її управлінські функції .

Проблема влади є центральною в політичній науці. Владу розуміють як здатність і можливість реалізувати свою волю, впливати на поведінку та рішення інших людей. Політична влада – це публічне і монопольне право здійснювати волю, силу, панування у соціальному житті, тобто право визначених інститутів і закладів приймати рішення, обов’язкове для всіх громадян, спираючись на специфічні засоби та апарат влади.