4. Затримання особи, що вчинила злочин

Частина 1 ст. 38 встановлює: «Не визнаються зло­чинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчи­нила злочин, і доставления її відповідним органам влади, як­що при цьому не було допущено перевищення заходів, необ­хідних для затримання такої особи».

Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищенням таких заходів визнається «умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відпові­дає небезпечності посягання або обстановці затримання зло­чинця».

Підстава затримання злочинця - наявність злочину інакше це тягне за собою відповідальність за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі.

Затримання злочинця має ознаки, що характеризують:

1) мету затримання;

2) особу, яка підлягає затриманню;

3) ха­рактер дій при затриманні;

4) своєчасність затримання;

5) не­обхідність заподіяння шкоди;

6) співрозмірність шкоди, запо­діяної злочинцю при його затриманні.

Мета затримання: затримання злочинця і доставления його органам влади.

Особа, яка підлягає затриманню.

КК регулює затри­мання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, що вчинює або вже вчинила злочинне по­сягання.

Якщо ж потерпілий сум­лінно помиляється щодо злочинності скоєного або особи зло­чинця, то питання про відповідальність за необгрунтоване заподіяння шкоди має вирішуватися за правилами затриман­ня так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.

Характер дій при затриманні.

Затримання злочинця по­лягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбав­ленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. майна та інших насильни­цьких дій. Затримання, далі, може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достат­нім для передачі злочинця органам влади, визначається конк­ретними обставинами затримання. Однак в будь-якому ви­падку затриманий злочинець повинен при першій же реальній можливості бути переданим органам влади. Затримання зло­чинця на тривалий термін за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі).

Своєчасність затримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 за­тримання може бути вчинене лише в момент або безпосеред­ньо після вчинення злочинного посягання. (так зване затримання по «гарячих» слідах, що за даними деяких досліджень має місце майже в 90 % випадків). Тому затримання, зроблене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

Необхідність заподіяння шкоди при затриманні.

Для оцінки вимушеності запо­діяння шкоди злочинцю має значення число осіб по обидва боки, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від за­тримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння йому шко­ди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця свід­чать про відсутність необхідності в заподіянні йому шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, те це по­винно тягнути відповідальність громадянина на загальних під­ставах.

Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні.

Іншими словами, насильниць­кі заходи, що застосовуються до злочинця, в кожному випадку повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється, двом обставинам, узятим у своїй єдності, а саме:

1) небезпечності посягання і 2) обстановці затримання злочинця. посягання,

Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди при його затриманні є неправомірним і означає, що злочинцю за­подіяна неспіврозмірна шкода. Перевищити зазначені межі — це значить заподіяти злочинцю надмірної шкоди, тобто пору­шити умову про її співрозмірність. Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затри­манні — це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної або з не­безпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затриман­ня злочинця.

Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов'язаний з посяганням на особу, свід­чить про явну невідповідність цієї шкоди небезпечності вчи­неного ним. Точно так само заподіяння, наприклад, убивці смерті в обстановці, при якій громадянин очевидно мав і усві­домлював реальну можливість затримати його шляхом запо­діяння явно менш тяжкої шкоди, говорить про явну невідпо­відність заподіяної шкоди відносно сприятливій обстановці затримання.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочин­ця, тягне відповідальність лише у двох випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (умисне вбивство злочинця при пе­ревищенні заходів, необхідних для його затримання) і ст. 124 (умисне нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження при таких обставинах). Заподіяння злочинцю при його затриман­ні іншої шкоди є некараним.