47. Фізіологічна адаптація людини

Адаптація є однією з фундаментальних якостей живої матерії, Вона властива усім відомим формам життя.

Існує безліч визначень адаптації. Це пов'язано з тим, що даний феномен є предметом дослідження різних наукових напрямків. Відповідно до цього, існують і різноманітні класифікації адаптації залежно від того, які критерії покладені в їхню основу. Різні автори виділяють такі типи адаптації, як біологічна, фізіологічна, біохімічна, психологічна, соціальна і т. п.

Для екологічної фізіології найбільший інтерес викликає фізіологічна адаптація, під якою розуміють стійкий рівень активності фізіологічних систем, органів і тканин, а також механізмів управління, що забезпечує можливість тривалої активної життєдіяльності організму в змінених умовах існування (природних і :оціальних) і здатність до відтворення потомства.

Варто враховувати, що фізіологічна адаптація - це широке поняття, яке включає вивчення індивідуальних, видових (спадково закріплених) та популяційних адаптацій.

У зв'язку з цим, в екологічній фізіології людини, як правило, прийнято обмежуватися вивченням адаптацій, що здійснюються в ході індивідуального життя організму. Цей вид адаптації вивчений! найбільше. Щодо інших видів фізіологічної адаптації, то інформації! про них набагато менше. Однак дуже цінними є дані про окремі популяції людей, яким історично довелося жити в складних, часто екстремальних клімато-географічних умовах. Це медико-біологічні дослідження жителів високогір'я, індіанців Північної і Південної Америки, малих народностей Крайньої Півночі, Європи й Азії аборигенів Австралії, деяких островів і т. д.

. Генотипічна і фенотипічна адаптації. Норма реакції

В основі індивідуальної адаптації людини лежить генотип - комплекс видових ознак, які закріплені генетично і передаються у спадок.

Однак генетична програма організму передбачає не заздалегідь сформовану адаптацію, а можливість її реалізації під впливом середовища.

Така думка узгоджується із судженнями І. І. Шмальгаузена (1968) про успадкування норми реакції. На його думку, Успадковується не зовнішній прояв якоїсь ознаки, а здатність Реагувати визначеними змінами на визначені зміни у зовнішньому середовищі, тобто норма реакції на умови зовнішнього середовища.

Наявність такої пластичності дозволяє зберегти відносну сталість видо-специфічних характеристик, тобто підтримувати гомеостаз, незважаючи на неминучі розходження, у яких протікає розвиток окремих особин.

Нормою реакції називають межі, у яких може змінюватись фенотип без зміни генотипу.

Така норма реакції виробляється в онтогенезі стосовно будь-яких мінливих факторів середовища: атмосферного тиску, кліматичних і метеорологічних умов і т. ін. Широкою нормою реакції наділені майже всі онтогенетичні реакції, які зазвичай називають модифікаціями, а також фізіологічні реакції і більшість поведінкових реакцій.

Під нормою адаптивної реакції розуміють межі зміни системи під впливом діючих на неї факторів середовища, при яких порушуються її структурно-функціональні зв'язки. Якщо вплив факторів середовища на організм перевищує норму адаптивна реакції, він утрачає здатність до адаптації, оскільки можливості перебудови структурних зв'язків системи вичерпана. У цьому випадку система дизадаптується.

Фенотип — це система ознак та властивостей організм) результат реалізації генотипу в певних умовах зовнішньог середовища.

Адаптація, що здобувається в ході індивідуального життя організму при його взаємодії з навколишнім середовищем називається фенотипічною. При цьому зміни, що накопичуються організмі, не передаються спадково, а ніби накладаються на спадкові ознаки. Це дозволяє наступним поколінням пристосуватися до нових умов, використовуючи не спеціалізовані реакції предків, а потенційну можливість адаптації.

Таким чином, генотипічна та фенотипічна адаптації проявляються на різних рівнях організації живого: клітинному тканинному, органному, організменному та популяційному.

При генотипічній адаптації пристосування вимагає ново генетичної інформації за рахунок мутацій або рекомбінацій. При фенотипічній адаптації організм зазнає змін у межах тих можливостей, які визначені в рамках уже існуючих генів та генотипів, як, наприклад, при загартовуванні. За допомогою генотипічної та фенотипічної адаптацій організм підвищує надійність виживання та репродукції у нових для нього умовах існування.

Процес індивідуальної адаптації забезпечується формуванням ряду змін в організмі, які часто носять передпатологічний або навіть патологічний характер. Ці зміни, як наслідок напруження окремих фізіологічних систем, є своєрідною "ціною адаптації".