5. Ресурсно-компетенційна база стратегічних змін.

Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві – забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямами діяльності (СЗГ) і їх ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених стратегічних цілей.

Ресурсне забезпечення стратегічної діяльності підприємства має здійснюватись у відповідній формі на основі розробки ресурсних стратегій, які сприяють розв'язанню таких завдань:

• визначення перспективних потреб підприємства в ресурсах усіх необхідних видів;

• розрахунок допустимих ресурсних обмежень і формування прогресивних норм витрат ресурсів різних типів;

• визначення "зон стратегічних ресурсів", можливостей їхнього використання шляхом балансування обсягів і складу, термінів постачання з динамікою використання;

• розробка заходів щодо раціонального транспортування, зберігання та використання;

• використання підходів з позиції логістики щодо системи реалізації ресурсних стратегій.

ресурсна стратегія – це узагальнена модель дій підприємства у ЗСР, необхідних для досягнення визначених цілей за допомогою координації та розподілу ресурсів компанії між окремими сферами її діяльності.

Основою для розрахунків потреб у ресурсах є:

• продуктові стратегії,

• функціональні стратегії,

• необхідний рівень резервів для забезпечення безперервного функціонування підприємства

• методи обґрунтування раціонального використання матеріальних ресурсів з урахуванням змін у їхній структурі

Основою діяльності з мобілізації ресурсів повинен бути їх розподіл за окремими складовими стратегії та за часом. Це стосується, у першу чергу, фінансових ресурсів, які повинні бути розподілені так, щоб завжди в потрібний момент були необхідні кошти. Такий розподіл можливий лише при грамотно складеному бюджеті.

Бюджети – найбільш поширений компонент формального планування і, поряд з управлінням за цілями, є головним управлінським інструментом.

6. Поняття конкурентоспроможності. Стійкість конкурентних переваг

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

В економічній літературі існує багато тлумачень визначення КС підприємства, але їх узагальнення дозволяє визначити такі суттєві характеристики конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії:

порівняльний характер (відносна оцінка);

часовий характер (динамічність)

залежність від КС товару;

залежність від ефективності роботи підприємства.

Конкурентна перевага - рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми всіх видів ресурсів, вона може бути оцінена тільки в рамках групи фірм, що випускають однакові товари.

Концепція стійких конкурентних переваг виникла лише на початку цього століття. М. Роуз, Д. Майкл і У. Даелленбах виділили три види конкурентних переваг стосовно діяльності підприємств: "відпрацьовані" або галузеві стандарти, що є обов'язковою умовою виживання підприємства на певному ринку; такі, що "зберігають силу" - у коротко- і середньостроковій перспективі і тим самим забезпечують конкурентні переваги підприємству, проте вимагають максимального використання і захисту, але вони не можуть бути базою довгострокової стратегії підприємства. Завдання суперників при цьому виявити і нейтралізувати такі конкурентні переваги, інакше вони не зможуть досягти галузевих стандартів протягом декількох років; "стійкі" - мають стратегічне значення, оскільки володіють захистом впродовж тривалого часу.

Ступінь стійкості конкурентної переваги обумовлена джерелами формування конкурентної переваги і можливостями їхнього постійного вдосконалення і розширення. У зв'язку з цим за рівнем стійкості конкурентної переваги підприємства поділяються на: конкурентної переваги підприємства з низьким рівнем стійкості.