29. Учасники процесу впровадження стратегічних змін. Особливості стратегічного мислення менеджерів
Стратегічні зміни – це основний конструктивний зміст будь-якої стратегії. Сьогодні існує багато визначень поняття "стратегічні зміни".
Стратегічні зміни – постійний або східчастий процес переведення організації на новий ступінь із використанням існуючих ідей і концепцій.
Стратегічні зміни – це процес залучення добре проінформованих людей для реалізації змін, які спрямовані на засвоєння нових способів роботи, завдяки яким виграє вся організація як в теперішній час, так і в майбутньому.
Саме стратегічні зміни є головними носіями нової якості в ході розвитку організації і являють собою ключовий об'єкт управління в процесі реалізації кожної функціональної та спеціалізованої, а також корпоративної стратегії в цілому. Стратегічні зміни обумовлюють перехід підприємства з одного стратегічного стану в інший.
Традиційно основними областями стратегічних змін вважають:
1) інформування і мотивація персоналу;
2) лідерство і стиль менеджменту;
3) базові цінності і корпоративна культура;
4) організаційну та інші структури;
5) фінансування й інше ресурсне забезпечення;
6) компетенцію і навики.
Успішне впровадження стратегічних змін істотно залежить від спроможності вищого керівництва спрямувати ці зміни. У багатьох організаціях керівництво перевантажене вирішенням поточних завдань і не має можливості зосередитися на стратегічних проблемах. Окрім цього, особливістю вітчизняних керівників можна вважати і небажання "ділитися" правами з підлеглими.
Узагальнення наявних наукових підходів щодо впровадження змін в організації, дозволяє стверджувати, що для успішного формування системи стратегічних змін, здійснення процесу управління стратегічними змінами є необхідним наявність лідерів змін, проведення діагностики ситуації, вибір стратегії змін, визначення важелів змін.
На нашу думку, готовність організації до реалізації стратегічних змін визначається наступними чинниками:
1) наявність культури змін;
2) система заохочення самостійності співробітників;
3) структурна орієнтація на клієнта;
4) гнучкі ієрархічні структури;
5) відношення співробітників до змін,;
6) наявність лідера перетворень;
7) наявність команди змін;
8) наявність рис організації, що здатна навчатися (самонавчатися);
9) різноманітність (однорідність працівників організацій:
10) можливості (можливості управлінських працівників для проведення змін);
11) готовність персоналу до змін.
По суті в цих контекстних факторах відображаються характеристики стратегічного потенціалу організації. І дійсно для успішної реалізації стратегії (впровадження стратегічних змін) необхідно створити відповідний рівень стратегічного потенціалу.
Для визначення критичної чисельності прихильників змін можна використовувати метод планування прихильності (рис. 11.3.), на якому представлено усіх учасників провадження стратегічних змін, вагомість їхньої думки при прийнятті рішень
Рис. 11.3. Учасники процесу впровадження стратегічних змін
Мислення — узагальнене та опосередковане пізнання світу у процесі практичної та теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості
Стратегічне мислення можна схарактеризувати такими загальними ознаками: цілеспрямованість та перспективність; наукова орієнтація, інноваційність та творчість; реалістичність, здоровий глузд та конструктивність, системність та масштабність, гнучкість та самостійність.
Розглянемо ці ознаки докладніше, оскільки вони й дають змогу вирізнити явище саме «стратегічного мислення».
Цілеспрямованість та перспективність. Цілевстановлення — вихідний етап будь-якої дії. Обговорюючи різнобічну проблематику, пов’язану з визначенням цілей, користуються теоретичними досягненнями філософських, психологічних, економічних та управлінських наук (див. розд. 6 і 7).
Те що їх поєднує, — розуміння цілі як «ідеального образу» результату діяльності, що формується до початку реальних дій з її втілення — становить основу організації засобів, визначення способів та порядку цієї діяльності. Передбачення результату є метою, орієнтиром для узгодженої діяльності людей, що створили організацію того чи того типу. Розглядаючи цілеспрямованість як характеристику стратегічного мислення, варто взяти до уваги таке:
1) визнання наявності мети як певного сталого і/або змінного стану чи властивості об’єкта впливу. Тут мета може визначатися як конкретна, досяжна в межах ситуації, доступної для огляду та передбачення;
2) усвідомлення мети, тобто визначення всіх тих характеристик суб’єктивної корисності (пріоритетів, ступеня досяжності тощо), які сприятимуть або перешкоджатимуть її досягненню;
3) визначення шляхів досягнення цілей, тобто вибір альтернативних засобів (методів, способів дій), які матимуть найбільший вплив на скорочення часу досягнення цілей;
4) оцінювання наслідків досягнення цілей з огляду на відносну суб’єктивно-об’єктивну цінність здобутих результатів.