2. Різниця між свідомістю і самосвідомістю

Свідомість - це відтворення людиною ідеального образу своєї діяльності та ідеального представництва в ній позицій інших людей.Свідомість є вищим рівнем відображення людиною дійсності, її психіку розглядають з матеріалістичних позицій, і власне людською формою психічного початку буття, якщо психіку трактують з ідеалістичних позицій.Свідомість констатує, збирає, інтегрує різноманітні явища людської реальності в справді цілісний спосіб буття, робить людину Людиною.

Самосвідомість є певна форма реального явища - свідомості. Самосвідомість передбачає виділення і відмінності людиною себе, свого Я, всього, що його оточує. Самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого суспільного стану. У формуванні самосвідомості істотну роль грають відчуття людиною свого власного тіла, рухів, дій.

 Самосвідомість є свідомість, спрямоване на себе: це — свідомість, що робить своїм предметом, об’єктомсвідомість. Самосвідомість зазвичай розглядають лише в плані індивідуального свідомості, як проблему «Я». 

3. Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.

Об'єкт пізнання - фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.

Варіант 17

1.Сутність та характерні ознаки основних етапів становлення та розвитку філософії.

Антична філософія внесла винятковий внесок у розвиток світової цивілізації. Термін філософія виникає теж тут. Філософія це не просто пошук істини, а й спосіб життя притаманній вільній людині. Ідеї античної ф-ї: проблема початку всіх речей, буття, проблема людини, її знання, її відношення з іншими людьми, проблема волі і свободи людини, проблема відносини людини і Бога. Середньовічна філософія – головною особливістю є зв’язок з віруваннями християнства. Філ-я розвивається з урахуванням основних релігійних догм. Переважна більшість філософів були представниками духовенства.. Основні етапи – патристика ( 1- 6ст. – проблеми сутності Бога, відношення віри і  розуму, свобода волі людини) і схоластика (осягнення сутності християнського вчення не тільки вірою, але й на раціональній основі) Філософія Ренесансу (Відродження) – відновлення інтересу до античної філ.-ї і культури. Ідеалом стає не релігійне, а світське знання. Виникла нова система цінностей, де на першому місці стоїть людина і природа, а потім релігії з її проблемами. Філософія Нового часу – природничі науки відокремлються від філософії. В центрі уваги – теорія пізнання. Наука висувалася в ранг найголовнішого знання людства. Новітня, сучасна філософія Ідеї: вивчення життя окремої людини, ідея руху від вільної і розумної до жорсткої, детермінованої політикою, економікою, ідея про те що свідомість і розум окремої людини і суспільні свідомість є незалежними.

2.Процес глобалізації у культурному аспекті.

Культурна глобалізація – це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси стосуються всіх сфер життя суспільства – від економіки і політики до культури і мистецтва.Сучасна соціокультурна глобалізація полягає передусім у формуванні нового соціокультурного поля, яке формується під впливом наступних факторів: по-перше, це зміна світосприйняття у споживача культури; по-друге, формування нових наук, що змінюють сучасну наукову парадигму; по-третє, глобалізація суспільного життя і від’ємна на неї реакція значних мас населення; по-четверте, наростання соціальної апатії у частини населення, що стало наслідком неприйняття стереотипів у розвитку культури, і виникнення почуття власної неповноцінності. Позитивні риси культурної глобалізації: по-перше, це зростання доступності загальнокультурних цінностей; по-друге, культурна консолідація, що, однак, може бути і негативним фактором; по-третє, подолання глобальних світових культурних протиріч і протистоянь. Негативні : уніфікація цінностей, зростання впливу масової культури; насадження чужої для багатьох культурної ідеології; породження внутрішніх конфліктів та диференціації між різними соціальними та культурними утвореннями тощо; культурне зубожіння значних мас населення; усунення розмаїття культур, створення культури одного зразка.

3. Свідомість – здатність людини відображати об’єктивний світ в ідеальних образах. Онтогенез – послідовність подій еволюційного розвитку виду або таксономічної групи організмів.

Варіант 18

1.Розкрийте основні рівні та форми пізнання.

У структурі наукового пізнання виокремлюються емпіричний і теоретичний рівні: Емпіричне дослідження є знанням про явище, а теоретичне - про його сутність. Емпіричне дослідження - це такий рівень наукового пізнання, зміст якого головним чином отримано з досвіду, із безпосередньої взаємодії людини з об'єктивною дійсністю. Теоретичний рівень наукового пізнання є більш високим ступенем дослідження дійсності, де об'єкт постає з боку тих його зв'язків і відносин, які недоступні безпосередньому чуттєвому вивченню.

До числа форм наукового пізнання відносяться проблема, гіпотеза і теорія. Проблема - це запитання чи їх комплекс, які виникають у процесі розвитку пізнання і вирішення яких має суттєвий практичний або теоретичний інтерес. Гіпотеза - це різновид здогадки, припущення більш або менш обґрунтоване, але ще не підтверджене, не доведене повністю Теорія - це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність людей.

2.Особливості суспільної форми матеріального руху.

Суспільною формою матеріального руху є предметно-практична, матеріально-виробнича діяльність суспільства у цілому і людини як компонента продуктивних сил.Якщо кожна форма матеріального руху містить у собі всі інші у “знятому” вигляді: механічна форма руху є переміщенням макротіл, фізична – механікою молекул, хімічна – фізикою атомів, біологічна – фізикою клітин, то предметно-практична діяльність суспільства і людини характеризується тим, що вона є універсальною взаємодією з природою у цілому – в розумінні усіх її матеріальних форм руху, включаючи і саму себе як суспільну форму руху матерії. І якщо в попередніх формах матеріального руху перехід однієї форми в іншу здійснюється стихійно, то перехід одних речей в інші на рівні суспільної форми матеріального розвитку – практику – здійснюється:а) свідомо – через усвідомлену людиною мету своєї діяльності;б) опосередковано – через сукупність суспільних відносин.Таким чином, принциповою особливістю суспільної практики є її універсальність, а свідомість як універсальна форма відображення світу може виникати лише в універсальних підставах.

3. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Закон єдності і боротьби протилежностей – це закон, в силу якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, “боротьба” між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей , що вирішується на певному етапі зникненням старого і виникненням нового.

Волюнтаризм – це таке відношення особи до об’єктивних закономірностей, при якому в основу світових процесів (і психологічного жипя людини) ставиться воля як ірраціональне, тобто несвідоме начало.

Варіант 19

2. Діале́ктика — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.

Діалектика включає в себе об'єктивну і суб'єктивну діалектику. Об'єктивна діалектика - це діалектика реального світу, природи і суспільства.Суб'єктивна - це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини. Значить, залежність тут така: діалектика речей визначає діалектику ідей.

Основними принципами для діалектики як вчення про всезагальний зв’язок, рух і розвиток є:

– принцип єдності світу (весь світ – єдиний в своєму існуванні і в своєму походженні);

– принцип сходження від абстрактного до конкретного ( під конкретним розуміється єдність різноманітного, або ж єдність у різноманітності);

– принцип збігання початку й кінця (проходячи певне коло свого само розгортання, все повертається до вихідної точки, але вже на новому витку спіралі само розгортання);

– принцип збігу логічного і історичного (логічне – це ніщо інше, як «зняте» історичне, тобто таке, що звільнене від усього випадкового, «наносного», не-необхідного).

3.„Абсолютна ідея” – це поняття, яким завершується система філософії Георга Гегеля.

Великі групи людей які розрізняються за їх відношенням до засобів виробництва та їх роллю в суспільній організації праці називаються класи.

Варіант 20