2. Визначити особистість та індивідуальність

Поняття "людина — індивід - особа - особистість - індивідуальність", характеризують якісні прояви людини.  Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

Поняття індивідуальності може викликати асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні.

3.філософська онтологія філософське вчення, яке досліджує сутність буття світу, глибинну основу (субстанцію) всього сущого - постійні і змінні властивості світу речей: матерія, рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодії, структури тощо.

дидактичний метод дидактика – це наука про навчання і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, організацію, досягнуті результати. Визначення змісту, методів і форм організації навчання окремих навчальних предметів, включаючи й виховні проблеми, що реалізуються в процесі навчання, є прерогативою особливих педагогічних наук – предметних дидактик. Донедавна ці науки називалися методиками викладання окремих навчальних предметів. Викладання – впорядкована діяльність педагога, спрямована на реалізацію мети навчання , забезпечення інформованості, виховання, усвідомлення і практичного використання знань.

Учіння – процес, в якому на основі пізнання, вправ і набуття досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються раніше набуті.

Навчання – впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення визначеної мети.

5 Вариант

1.Кант " критика чистого розуму

В основі всіх робіт, написаних Кантом в критичний період, лежить переконання, що розробці теоретичної філософії, моралі, естетики і натурфілософії має передувати критичне дослідження пізнавальних здібностей, на які спираються ці галузі філософії. Під «критикою» Кант розуміє, по-перше, точне з'ясування пізнавальної здатності, або душевної сили, до якої звертається кожна галузь знання і філософії. По-друге, під «критикою» Кант розуміє дослідження меж, даль-ше яких не може сягати - в силу пристрою самої свідомості - компетенція теоретичного і практичного розуму, філософії мистецтва і філософії природи.

Філософської основою теорії пізнання Канта є ідеалізм. Ідеалізм Канта - особлива історична форма і особливий вид ідеалізму.

У «Критиці чистого розуму» Кант намагається довести, ніби зрозуміти достовірну природу наук можливе лише на основі ідеалістичного навчання про простір, про час і про предмети досвідченого знання. Ці предмети, - якщо розглядати тільки форму знання про них, а не зміст знання, що доставляється відчуттями, - представляють, згідно Канту, результат синтезу, або сполуки, апріорних форм відчуття з апріорними формами логічної думки. У постановці і спробі вирішення цієї - першій - завдання свого ідеалізму Кант не оригінальний. Достовірність наукового знання він звів до логічної загальності і необхідності. У свою чергу загальним і необхідним не може бути, по думці Канта, знання, що спирається на емпіричну індукцію. Індукція може дати в кращому випадку відносну, а не безумовну загальність і таку ж - тільки відносну - необхідність. При цьому умовою достовірності математичного знання є, за Кантом, апріорні форми чуттєвості - простір і час, а умовою достовірності природничо-наукового знання - апріорні форми розуму.

Втім, обгрунтування достовірності точних наук - не єдина і навіть не найважливіша мета кантівського ідеалізму. Кант хотів, щоб віра в буття не могла бути похитнулася ніякої наукової критикою, ніяким прогресом наук та наукового знання.

2.Об'єктивний ідеалізм - сукупне визначення філософських шкіл, що мають на увазі існування незалежної від волі і розуму суб'єкта реальності позаматеріальної модальності.

одна з основних різновидів ідеалізму. Визнаючи первинність духу і вторинність, производность матерії, на відміну від суб'єктивного ідеалізму першоосновою існуючого вважає не особиста, людська свідомість, а деяка об'єктивна, потойбічна свідомість - "абсолютний дух", "світовий розум" і т. д. Розглядаючи поняття як щось первинне па відношенню до матеріальних предметів.

3. Номіналізм - філософське учення, згідно з яким імена властивостей, класів і стосунків не є власними іменами, тобто іменами окремої одиничної «суті» — реальних або ідеальних, а суть лише загальні імена, свого роду змінні, замість яких можна підставляти імена одиничної суті (наприклад, замість імені «чоловік» — імена «Петро», «Павло», «Ганна», «Марія» і пр.).  Реалізм –філософський погляд, за яким існує реальність, незалежна від людської свідомості, людських думок і теоретичних побудов.

Варіант 6

Праця Юркевича.

У праці  «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого» П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті серця — переживаннях, почуттях і реакціях — виражається індивідуальність особистості.Вихідною думкою П. Юркевича є його посилання на священні книги: "...серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містилище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".

Світогляд.

Світогляд — це система узагальнених поглядів, установок, переконань, які визначають розуміння світу в цілому, місця в ньому людини, систему ціннісних орієнтацій людей, стратегію їх поведінки та діяльності.

Варіант 7

Розкрийте сутність філософських уявлень про мораль в історії філософії.

У сучасній філософській літературі під мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм.

Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя. Мораль вважається одним із самих доступних способів осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства.

Моральні ідеали, принципи і норми виникли з уявлень людей про справедливість, гуманність, добро і т.п. Поводження людей, що відповідало цим представленням з'являлося моральним, протилежне – аморальним.Усе сказане дає підставу говорити, що мораль має історичний, соціально-класовий і професійний характер.

Сфера діяльності моралі широка, але проте багатство людських відносин можна звести до відносин:

ндивіда і суспільства;

індивіда і колективу;

колективу і суспільства;

колективу і колективу;

людину і людину;людини до самої себе.

Монізм і дуалізм.

Дуалізм (від лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального і матеріального.

Монізм (від грец. Myxom - один, єдиний) - філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиної першооснови - матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеалістичний монізм).

Варіант 8.