25. Основні порушення психічного і особистісного розвитку.

У психічному та особистісному розвитку людини можуть спостерігатися порушення. Вони спричинюються спадковими, соціальними факторами, способом її життя. Порушення встановлюють за такими основними параметрами:

- рівень і характер порушення у психофізіологічній, психічній, соціально-психологічній сферах особистості;

- час та обставини ураження, що зумовили порушення;

- співвідношення між первинними і вторинними (що виявилися тільки через певний час) дефектами;

- порушення міжфункціональної взаємодії, асоціативних та ієрархічних зв'язків в інтелектуальній сфері.

Основними типами порушень психічного розвитку є:

1. Психічний та особистісний недорозвиток. Спричинює його ураження мозку, пов'язане зі спадковістю, внутріутробними, пологовими і післяпологовими травмами. Проявами такого відхилення є інертність психічного та особистісного розвитку, примітивні асоціативні зв'язки в процесі мислення, низький рівень розвитку інтелекту (узагальнення, абстрагування та ін.).

2. Затримання психічного та особистісного розвитку. Воно є наслідком мозаїчного (нефіксованого і неглибокого) ушкодження мозку. У результаті відбувається тимчасова фіксація (затримання) на ранніх етапах психічного та особистісного розвитку, виявляється недостатність розвитку мислення, ослабленість пам'яті, уваги. Цей дефект компенсується спеціальним навчанням. В 11-15 років це порушення долається і підліток досягає у своєму психічному та особистісному розвитку норми.

3. Пошкоджений психічний та особистісний розвиток. Спочатку розвиток відбувається нормально. А згодом, коли всі структури мозку сформуються, у зв'язку зі спадковим захворюванням, інфекцією чи травмами центральної нервової системи проявляються окремі пошкодження: інертність, нецілеспрямованість, непрактичність мислення тощо.

4. Спотворений психічний та особистісний розвиток. Таке відхилення є досить складним, оскільки для нього характерні психічний та особистісний недорозвиток і пошкодження психічного та особистісного розвитку.

5. Дисгармонійний психічний та особистісний розвиток. Свідченням його є прискорений розвиток одного показника і уповільнений - іншого (наприклад, інтелект та емоції; у дітей-вундеркіндів емоційний розвиток відстає від інтелектуального).

Отже, проявами порушення психічного та особистісного розвитку є психічний та особистісний недорозвиток, затримання, пошкодження, спотворення, дисгармонійність психічного та особистісного розвитку. їх повинні враховувати батьки, педагоги, психологи та ін. у процесі виховання і навчання дітей, корекційної роботи з ними.

26. Фактори розвитку психіки дитини.

Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискоряти або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини.

Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зрос­танням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.

Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається осно­вою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:

•     спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип),

•    природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного роз­витку дитини та процесу її народження),

•      результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація не­йронів).

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки. Молодше покоління оволодіває цими матеріальними й духовними цінностями, залучаючись до пізнавальної та практичної діяльності.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

З розвитком дитини зміню­ються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Відповідно, залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується , як змістом, так і засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):

а)     репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),

б)     виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),

в)     самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).

Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого, зумовлюючи зворотний вплив з його боку. Згодом, починаючи з перед дошкільного віку, дитина спрямовує свою активність на самопізнання і самовдосконалення.