4. Трактування білінгвізму Олександром Потебнею в творі «Мова і народність»

О. Потебня в своїй дуже відомій роботі «Мова і народність» піднімав проблематику мови та двомовності та розкривав їх сутності. Потебня писав, що мова є праобразом творчої діяльності індивіда, саме мистецтво за своєю структурою досить схоже на слово, адже воно приховує в собі таємницю творів мистецтва. Мистецтво, як і слово виникає для розвитку та створення нової думки, а не для інтерпретації та вираження вже сформованої. Досить чітко прослідковується тенденція розділення О. Потебнею мови на два типи: мова поезії, яка є мовою духу індивіда, суспільства, народності та мови науки, яка є певним результатом аналізу фактів реальності. Потебня вважав, що саме мистецтво є мовою художника, але цією мовою неможливо передати свою думку іншій людині, можна лише пробудити в ньому продукування своїх ідей та уявлень, свого трактування цього твору. Саме через специфіку народної мови визначається внутрішня форма кожного слова, адже різні мови мають притаманний лише їм погляд на реальність чи неповторну перспективу бачення. Тобто, кожна мова формує певний «проміжний світ» і загодовує в його структурах особливий національний менталітет. Окрім внутрішньої форми слова, проблема двомовності О. Потебні пов’язана з розумінням та осмисленням внутрішньої суперечності між абстрактним значенням слова та чуттєвим образом, що визначає конструювання та еволюцію мисленнєвої діяльності. Внутрішня форма або чуттєвий образ є ближчим значенням слова, яке виникає в свідомості мовця і сприймається слухачем, якщо вони належать до певного народу. Саме на цьому принципі заснована специфіка міфологічного світогляду, де немає розчленування таких мовних аспектів як понятійного та образного. Окремого розгляду варте поняття вигуку в О. Потебні, адже весь зміст вигуку становить почуття і вигук не відтворюється так, як думка. Особливістю вигуку є те, що він сам по собі не зрозумілий, тому він є непомітним для свідомості суб’єкту, тобто він немає того значення, яке має слово чи речення. У вигуку людина, яка спостерігає бачить лише знаки станів душі іншого, які є беззмістовними, тоді як в слові ми маємо справу з готовою думкою, яка наповнена сенсом. Вигуки О. Потебня розділяє на ті, що виражають лише почуття, а також такі, що втратили своє вигукове спрямування. Прикладом першого типу вигуку може бути відчуття болі фізичної чи втіхи, а другого – відчуття слухові чи зорові. Вчений вважав, що вирішальним фактором створення мови як виразника думки є почуття людини, зумовлені враженнями від об’єктивного світу.

Щодо білінгвізму, то Потебня писав, що рання двомовність дитини може суттєво гальмувати загальний розвиток дитини, заважати здобуттю освіти, адже незрозумілі і чужі поняття не дають додаткового знання, а лише плутають дитину. Чужа мова засвоюється дітьми на рівні звуків, а не думок, вона не хвилює душу і не змушує задумуватись. О. Потебня вважає, що іншу мову, яка не є рідною, необхідно вивчати, але лише якщо це підкріплено життєвою необхідністю. Якщо індивід вважає, що її рідної мови просто недостатньо для успішної комунікації в сфері роботи чи навчання, тоді вона вивчає іншу мову виключно з мотивів кращого розуміння оточуючих. Таке знання та вивчення чужої мови природно гармонізує та взаємодіє з рідною мовою не вимагаючи її забуття і виключення з власного життя. В людині різні мови можуть по-різному співіснувати, слугувати різним цілям, втілювати різний зміст в діяльність. Потебня підкреслює, що людина, яка висловлює свої думки на двох мовах, при переході від однієї мови до іншої разом з тим змінює характер та напрям руху своєї думки. Взагалі, мови слугують для виразу, позначення думки, вони є засобами створення думки. Різноманітні мови різняться не лише по степені своєї зручності для думки. Мова не є лише системою прийомів пізнання, які є відомими, тобто мова є шляхом усвідомлення естетичних і моральних ідеалів.

Теорія свідомого винаходу мови, за О. Потебнею передбачає те, що природа і форми людського життя можуть набути усіх видів, які спадуть на думку людській сваволі. Розкриваючи значення слова в житті людини, Потебня стверджує, що слово виокремило людину з тваринного світу, завдяки слову можливий обмін думками. Очевидно, що людина у ті часи, коли вона мало чим відрізнялася від тварини, не могла бути винахідником слова, яке ставить її вище інших тварини, а тому можна гадати що слово природжене людині, але не так, бо необхідним і природженим у людини може бути визнана тільки думка, а не зв’язок її з звуком. Саме звук є засобом вираження думки, який є дуже важливим.

Думка про божественний початок мови, в якій Потебня вбачає здоровий глузд з тієї точки зору, що в мові є багато сторін, які не доступні людській свідомості, і що свідомо спрямовані сили людини мізерні порівняно з завданнями, які розв’язує мова, уявляється досить спрощеним підходом до питання про походження мови й несумісна з теорією навмисного винаходу. Хоча роль Бога у створенні мови є слабкою в порівнянні з роллю людини.

По суті, питання багатомовності є питанням гігієни думки і вона, на погляд Потебні, мусить колись дочекатися наукового пояснення. На думку вченого, колись психологія доживе до кращих часів, і в ній буде окремий розділ про недуги думки в дитячому і зрілому віці як наслідок багатомовності. У зв’язку з цим, Потебня спирається також на визначеній ролі матері при підготовці людини для подальшого життя. Подібно як музична освіта, так й розумовий розвиток дитини повинен відбуватися за допомогою одного інструмента, а саме материнської мови. Обов’язком матері є розмовляти рідною мовою з дитиною і таким способом давати їй нагоду багато розповідати і розмовляти.

Таким чином, в шкідливому впливі багатомовності на розвиток малих дітей Потебня не сумнівається, але сам не обговорює цього складного питання. За те докладніше розглядає шкідливі наслідки чужомовної школи для розвитку розумових здібності школярів і цілої нації, маючи на увазі перш за все найбільші для нього болючі відносини на українських землях. Чужомовна школа веде в кінці до розриву між простим народом і освіченими верствами і так приготовляє смерть нації.