3. Поняття двомовності в наукових дослідженнях та літературі

Реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає в співіснування, взаємодії та розвиткові двох мов у межах певного мовного колективу в сучасному світі отримала назву білінгвізм або двомовність. Зазначимо, що дане поняття має латинські корені і походить від поняття bilingual, що трактується як «подвійна мова», в ХХІ столітті білінгвізм визначається як володіння кількома мовами. Людей, які мають здатність оперувати кількома мовами називають білінгвами, хоча можна зустріти й інші назви, які означають оперування кількома мовами – полілінгвізм чи мультилінгвізм. Людина, яка здатна вільно оперувати різними мовами в конкретних мовних ситуаціях, за дослідженнями психологів, все-одно має одну домінантну мову, яка переважає і відіграє значно більшу роль в житті. Такий дослідник як В.П. Бєлянін розрізняв два види білінгвізму – побутовий або природній та навчальний або штучний. По суті, природній білінгвізм з’являється відповідно до мовного оточення людини, а от штучний з’являється лише при вивченні мови, тобто необхідно прикладати певні вольові зусилля. При природному білінгвізмі усвідомлення мовної специфіки людиною може не відбуватися. Необхідно відмітити, що згідно з віковими періодами білінгвізм поділяється на ранній та пізній. Щодо раннього білінгвізму, то він зумовлений життєдіяльність людини в двомовному соціо-культурному середовищі, а от пізній білінгвізм характеризується освоєнням іншої мови пізніше, після освоєння рідної мови.

Білінгвізм або двомовність також має поділ на окремі види – рецептивний, репродуктивний та продуктивний, які виокремлюються на підставі ступеня володіння мовами та кількостями мовленнєвих дій. Рецептивний білінгвізм характеризується лише сприйманням індивідом іноземної мови, тобто людина лише приблизно розуміє її. Репродуктивний білінгвізм визначають як відтворювальний, тому що індивід не лише сприймає та переказує іноземну мову, але може відтворювати почуте чи прочитане. Останній, продуктивний вид є найбільш оптимальним та ефективний, індивід не лише сприймає та відтворює реальність, але і продукує нові ідеї, цей вид білінгвізму частіш за все назувають породжуючим.

Двомовна взаємодія має дуальний характер: з одного боку, це є взаємодія розвитку та функціонування двох мов у процесі реалізації суспільно-комунікативних потреб, з іншого – взаємодія структур мов, що контактують у межах колективу носіїв двох систем комунікації. Найбільш широко наслідки структурно-функціональної взаємодії різноманітних мов відбиваються в усному мовленні, адже сам процес білінгвістичної взаємодії залежить від характеристик суб’єкта двомовності.

Дослідження сутності та джерел походження білінгвізму в сучасному світі лежать на стиках різноманітних дисциплін, починаючи соціологією, філософією, лінгвістикою і закінчуючи політологією, правом, тобто можна сказати, що дослідження двомовності має міждисциплінарний характер. Більшість вчених визначають, що такі поняття як «іноземна» та «друга» мова мають не тотожний характер, іноземна мова є мовою яка вивчається з певною ціллю (наприклад, коли людина має за мету вступити в університет за кордоном чи прагне виїхати туди на постійне місце проживання), а друга мова пов’язана з природними ситуаціями спілкування з носіями мови без цілеспрямованого вивчення. Вважається, що в ситуації навчання і в емоційних ситуаціях білінгв застосовує різні мови. В дослідженні природи двомовності Горєлов І. Н. виокремлював два аспекти: аспект роздільності та суміжності. Щодо аспекту роздільності, то він передбачає що у двомовної людини є дві окремі системи асоціацій і ці системи утворюють дві автономні сфери мислення. Щодо іншого аспекту – суміжності, то необхідно зазначити, що він передбачає існування єдиної концептуальної бази для двох мов, тобто вони не є автономними.

Білінгвізм (двомовність) – специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те, що в сучасному світі практично немає етнічно „чистих” держав, білінгвізм як явище отримав велике поширення.

Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридично закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з  офіційним білінгвізмом: Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші.

Інтеграційні процеси сприяють перетворенню Європи в багатомовний простір, в якому всі національні мови мають рівні права. Адже з відкриттям кордонів між країнами Європи посилюється мобільність людей, установлюються та виходять на новий рівень підтримувані раніше контакти як усередині країни, так і із зарубіжними друзями та партнерами. Ці процеси значно посилюють мотивованість європейців до опанування іноземних мов.

Сьогодні двомовне навчання визнано багатьма вченими Європи однією з можливостей найбільш ефективного опанування іноземних мов і водночас є суттєвою складовою полі культурної освіти. Значний вплив на розвиток двомовної освіти в Європі здійснює політика Європейського Союзу – відмова від пріоритету якоїсь із мов та орієнтація на рівноправне використання мов-партнерів.

Як науковий термін «білінгвізм» визначається як співіснування двох мов і в науковій літературі розглядається з двох позицій: як соціальне явище та як індивідуальна характеристика особистості. Зазначимо, що з точки зору білінгвізму, як соціального явища він є специфічним станом суспільного життя, за якого спостерігається і визнається факт функціонування, співіснування двох мов у межах однієї держави. Також вирізняють офіційний білінгвізм, це є термін, що відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою на рівні офіційних внаслідок юридично закріплених норм або законів.

Для України цінним є досвід європейських країн, де розвиток двомовної освіти пов’язаний не стільки з внутрішніми процесами, скільки із загальною тенденцією до інтеграції, прагненням до діалогу та між культурної комунікації.

Таким чином, джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства. Через те що в сучасному світі практично немає етнічно «чистих» держав, білінгвізм як явище отримало значного поширення. Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридичне закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. одним із найоптимальніших підходів дослідження особливостей оволодіння іноземною мовою вважається комплексний підхід до вивчення продуктивного білінгвізму, що враховує позитивні досягнення всіх проаналізованих вище підходів і зіставляється з усіма мовленнєво-мисленнєвими механізмами й етапами породження мовленнєвої діяльності людини.