2. Загальна характеристика мови як способу мислення

Д умка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна, невимовна, вона включає в себе образи. Усе духовне життя людини - його міркування, плани, суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у схованій формі, на розумовому рівні.

Зазначимо, що мова визначається як система дискретних звукових знаків та невербальних жестів, за допомогою якої індивід досягає цілей комунікації і має можливість виразити сукупність знань і уявлень про світ. Будучи, в першу чергу, засобом вираження і повідомлення думок, мова безпосередньо пов’язана з мисленням. Зазначимо, що елементи мови (речення, слово) слугували основою для розвитку форм мислення (поняття, судження).

Слова «мова» і «мовлення» багатозначні, іноді вони ототожнюються, та за уявленнями сучасної лінгвістики, мова дуже пов'язана з мовленням, але не ототожнюється з ним. Мова є системою знаків, об'єктивним, історично сформованим явищем духовного життя суспільства. Мовні одиниці (знаки) поєднуються в підсистеми і формують рівні мови: синтаксичний, морфологічний, лексичний,морфемний,фонемний. Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього виконує своє комунікативне призначення. Мовлення визначається як форма існування мови, її втілення, реалізація.

Дослідники виокремлюють таке поняття як мовленнєва діяльність, яка тісно пов’язана з мовою. Зазначимо, що психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово. Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його обсягу. У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст, передана інформація (повідомлення).

Графічно ситуацію спілкування можна представити так:

Адресант

т

ант

Повідомлення

Адресат

т

КОНТЕКСТ

Теорія мовленнєвої діяльності враховує перш за все, що комунікація - це не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись про спільний предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цього погляду, виглядає у такий спосіб:

Предмет промови

Я

(ти)

Ти

(я)

В мовленнєвій діяльності велику роль відіграє культура мовленнєвої діяльності, як культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлення. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова (чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність), структурно - логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача.

Таким чином, мова є системою звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Дослідники не мають єдиної думки щодо функцій, які виконує мова. Найбільш поширеними є виокремлення чотирьох функцій мови: інформаційна, комунікативна, емотивна та когнітивна.

Щодо інформаційної функції, то її суть полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей. Друга функція – комунікативна, реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості. Емотивна функція, яка виступає третім різновидом функції, охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо. І остання, когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін. В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної, функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.