34. Формальні та неформальні організації.

Організація — складне соціальне утворення, діяльність якого підпорядкована певній цілі. Вона поділяється на формальну і неформальну.

Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.

Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації.

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Така організація є формалізованою структурою ролей та посад і становить систему формалізованих організаційних відносин, які мають штучний характер, оскільки спеціально задаються і цілеспрямовано вводяться в соціальне середовище з метою організації людської діяльності, поділу і координації спільної праці працівників. Тому формальна організація функціонує як запланована і запрограмована діяльність. Формальній організації притаманні такі риси, як раціональність, ефективність, безособовість, однозначність, які є необхідними умовами існування організації в цілому. Неформальна організація є продуктом процесів самоорганізації та саморегулювання. Таким чином, під неформальною організацією розуміють організаційні зв'язки і процеси, не заплановані програмою, які виникають спонтанно, непередбачувано. Отже, групи людей, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію регулярно, називають неформальними. Менеджери повинні приділяти неформальним групам особливу увагу, оскільки ті можуть стати домінуючими в організації, взаємно проникати в інші групи та істотно впливати на процес управління. Відмінність полягає в тому, що лідер формальної організації отримує свої повноваження офіційно, а неформальної — шляхом визнання його групою. Неформальні організації можуть заважати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати брехливі чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробництва.

Отже, у неформальних організацій та груп є багато спільного з формальними (ієрархія, лідери, завдання, правила і норми). Істотні відмінності полягають лише в способах формування і характері міжіндивідуальної взаємодії їх членів.

35. Класифікація принципів менеджменту.

Принципи менеджменту відображають об'єктивну реальність, яка існує поза і незалежно від свідомості людини, інакше кажучи, вони об'єктивні. Разом з тим, кожен з принципів - це ідея, тобто суб'єктивна конструкція, суб'єктивна побудова, що подумки здійснює кожен керівник на рівні його пізнань загальної і професійної культури.

Загальні принципи управління мають універсальний характер і поширюють свою дію на всі сфери управління та галузі економіки. 

Приватні принципи управління мають локальний характер і регулюють лише окремі управлінські процеси, галузі, організації та підрозділи.

Кожна особистість має свої особливості, і сучасний керівник зовсім не зобов'язаний дотримуватися принципів управління, наприклад, Анрі Файоля. Навпаки, кожен керівник має можливість сформулювати свої вимоги до персоналу або навіть до акціонерів, але, тим не менше, загальні принципи управління є дійсними абсолютно для всіх, оскільки така їх природа. 

До числа основних принципів можуть бути віднесені: 

1) науковість; 

2) системність і комплексність; 

3) єдиноначальність і колегіальність; 

4) демократичний централізм; 

5) поєднання галузевого та територіального підходу в управлінні. 

Принцип науковості вимагає побудови системи управління та її діяльності на строго наукових підставах. Він повинен мати внутрішню суперечливістю, оскільки внутрішня суперечливість утворює внутрішню логіку, створює внутрішній імпульс розвитку.

Принцип системності та комплексності вимагає одночасно і комплексного, та системного підходів до управління. Системність означає необхідність використання елементів теорії великих систем, системного аналізу в кожному управлінському рішенні. Комплексність в управлінні означає необхідність всебічного охоплення всієї керованої системи, обліку всіх сторін, усіх напрямків, всіх властивостей. 

Принцип єдиноначальності в управлінні і колегіальності у виробленні рішень. Будь-яке прийняте рішення має розроблятися колективно. Це означає всебічність його розробки, урахування думок багатьох фахівців з різних питань.

Принцип демократичного централізму є одним з найважливіших і означає необхідність розумного, раціонального поєднання централізованого та децентралізованого почав в управлінні.

Принцип єдності галузевого та територіального управління.  Розвиток суспільства тісно пов'язане з прогресом галузевого та територіального управління.