Розділ І

Основи комерційної діяльності

Глава 1. Суть, роль, зміст і задачі комерційної роботи.

1. Поняття і суть комерційної роботи.

Комерція – вид торгового підприємства або бізнесу, але бізнесу благородного, того бізнесу, який є основою будь – якої по – справжньому цивілізованої ринкової економіки.

Комерція – слово латинського походження ( від лат. Commercium – торгівля). Однак, треба мати на увазі, що термін ,,торгівля” має двояке значення: в одному випадку він означає самостійну галузь народного господарства (торгівлю), в іншому – торгові процеси, направлені на здійснення актів купівлі – продажу товарів. Комерційна діяльність пов’язана з другим поняттям торгівлі – торговими процесами по здійсненню актів купівлі – продажу з метою отримання прибутку.

Комерційна діяльність – більш вузьке поняття, ніж підприємство. Підприємство – це організація економічної, виробничої та іншої діяльності, що приносить прибуток. Підприємство може означати організацію промислового підприємства, сільської ферми, торгового підприємства, підприємства обслуговування, банки, адвокатські контори, видавництва, дослідницькі установи, кооперативу і т.д. З усіх цих видів підприємницької діяльності тільки торгова справа є в чистому вигляді комерційною діяльністю. Таким чином, комерцію потрібно розглядати як одну з форм(видів) підприємницької діяльності. У той же час і в деяких видах підприємницької діяльності можуть здійснюватися операції з купівлі - продажу товарів, сировини, заготовленої продукції, напівфабрикатів і т.п., тобто елементи комерційної діяльності можуть здійснюватися у всіх видах підприємства, але не є для них визначальними, головними.

Отже, комерційна робота в торгівлі являє собою величезну сферу оперативно – організаційної діяльності торгових організацій і підприємств, направлену на здійснення процесу купівлі – продажу товарів для задоволення попиту населення і отримання прибутку.

Акт купівлі – продажу товарів базується на основній формулі товарного обігу – зміні форми власності:

Г - Т і Т’ – Г’.

З цього витікає , що комерційна робота в торгівлі – поняття більш широке, ніж купівля – продаж товару, тобто щоб акт купівлі – продаж відбувся, торговому підприємцеві необхідно здійснити деякі оперативно – організаційні і господарські операції, в тому числі вивчення попиту населення і ринку збуту товарів, знаходження постачальників і покупців товарів, налагодження з ними раціональних господарських зв’язків, транспортування товарів, рекламно – інформаційну роботу зі збутом товарів, організацію торгового обслуговування і т.д.

Простий перепродаж товарів з метою отримання прибутку, або інше ,,роблення” грошей з нічого, є по суті спекулятивною операцією, що не являє собою корисної комерційної діяльності ( благородного бізнесу).

2. Розвиток комерційної діяльності на Русі

Комерційна діяльність виникла в глибокій старовині з появою товарно-грошових відносин і торгових посередників. На Русі становлення торгівлі відносять до VIII – IX ст. Центрами древньоруських міст були ринки (,,торг”, ,,торжище”).Внутрішню торгівлю вели частіше за все самі виробники, без посередників. Розвиток же комерційної діяльності зв’язують з появою в X – XII ст. Торгових посередників ( посередницькі групи) – прасолів, офень, коробейників, купців.

У Древній Русі вживалися в основному два терміни - ,,купець” ( городянин, що займається торгівлею) і ,,гість”(купець, що торгує з іншими містами та країнами). Перші згадки про купецтво в Київській Русі відноситься до X ст. У XII ст. у найбільших містах виникли перші корпорації. Процес зростання купецтва був перерваний монголо – татарським нашестям і поновився в Північно – Східній Русі на рубежі XII – XIV ст.

Розвиток міст і чисельне зростання купецтва привело до виділення найбільш багатим і впливових груп купців – гостей в Москві, Новгороді, Пскові, Нижньому Новгороді, Вологді та інші.

У XVIII ст. Купецтво було оформлено як новий російський стан з утвореннями гільдій ( привілейоване гільдійське купецтво).

Вперше основи правильної комерційної діяльності на Русі були закладені Петром Великим, який виявив багато турботи і прикладав немало трудів для розвитку і розширення російської торгівлі.

Незважаючи на всі свої знання торгової справи Петро І нерідко сам зізнався, ,,що з усіх справ управління торгівля представляє найбільше ускладнення”. Головна перешкода полягала в тому, що російські люди, незважаючи на усіма визнану свою здібність до торгової і промислової діяльності і на свою виверткість і тямущість, не мали, однак, ніякої досвідченості в торгівлі, особливо у зовнішній торгівлі, якою Петро Великий майже ніхто не займався.

Тим часом, торгова справа, і особливо міжнародна, більше всякої іншої справи вимагає досвіду і близького знайомства з різними країнами. Коли, наприклад, довелося укладати торгову угоду з Голландією, в Росії не знайшлося жодної людини, крім самого царя, який знав би, які товари підлягають ввезенню – вивозу і яких вигод потрібно домагатися, укладаючи цей договір. У ту пору багато шкодила комерційним справам (особливо з іноземцями) звичка російських купців до обману, яку Петро І всіляко намагався викоренити.

Для попередження шахрайства Петро І затвердив штат бракувальників, тобто перевіряючи для торгівлі прядивом, льоном, салом, воском та юхтою, і передбачив правила самої перевірки. Крім того, з метою наведення порядку в торгівлі і убезпечення покупців від всякого обману Петро І встановив однакову для всіх вагу і міру, зразки яких і понині зберігаються в Петербурзі. Поліція повинна була суворо стежити за тим, щоб усі ваги і міри були тавровані і не відрізнялися від встановлених зразків.

Багато робив цар для розвитку зовнішньої торгівлі. Російські торговці вели зовнішню торгівлю вроздріб, кожний сам по собі, на свій ризик і страх. Тому сили і кошти окремих російських купців, як правило, були недостатні для цієї справи, тому вони не могли витримати конкуренції іноземних купців і постійно залишалися в збитку. Іноземні ж купці вже в ті часи діяли у зовнішній торгівлі переважно у складчину або компаніями і принаймні завжди зговорившись між собою( наприклад, існувала Англо – Голландська компанія).

Тому Петро І часто сам вибирав, який товар потрібно везти за кордон, розраховуючи на вірний збут, і вчив російських купців вивозити товар туди, де не було конкуренції іноземних торговців. А головне, Петро І старався привчити російських торговців діяти спільно ,,компаніями”, як торгують в іноземних державах. Він всіляко заохочував спроби російських купців до об’єднання в товариство для проведення торгівлі з Персією, Східнокитайське купецьке товариство, заохочував відправлення дітей купців в іноземні держави для навчання торговій справі і розвитку в російських людях духу торгового підприємства.

В області внутрішньої торгівлі Петро І провів величезні перетворення. У 1713 р. Він дарував право всім людям без виключення вільно вести торгівлю в Росії із сплатою мита; обмежив так звану казенну торгівлю, яка утрудняла приватну промисловість; була створена торгова (комерційна) колегія при Сенаті, що керувала торговими справами в державі. У 1703р. В Петербурзі Петром І була створена перша біржа. Пізніше біржі почали створювати у великих приморських торгових містах (Ревель, Рига, Архангельськ). При біржах присяжні маклери, записи (рішення) яких мали силу судових (позикових) протоколів. На біржах купецтво збиралося для ведення операцій, обороту векселів, прийняття постанов.

Таким чином, епоха Петра І послужила могутнім імпульсом для розвитку комерційної діяльності в Росії.

У XIX - початку XX ст. Комерційна діяльність була основним об’єктом заняття російського купецтва, яке стало почесним станом у російському суспільстві. У цей період мистецтво комерції в Росії досягло високого рівня. Існував своєрідний кодекс честі купця – комерсанта, що проголошував твердість і непорушність купецького слова, необхідність неухильного виконання прийнятих зобов’язань по торгових операціях, чесне і добросовісне служіння своїй справі.

Репутація купця в діловому світі цінилася дуже високо. Багато які представники російського купецтва і підприємства внесли великий внесок в розвиток і процвітання російської держави, відомі меценатством і добродійністю, залишили помітний слід в історії вітчизни.

Після жовтневої революції відношення державної влади до комерційної діяльності складалася по – різному, але в основному різко негативно.

У період ,,військового комунізму” комерційна діяльність була заборонена. В період непу (1921 – 1928) сталося пожвавлення комерційної діяльності у зв’язку з розвитком товарно – грошових відносин господарського розрахунку. Але, по мірі згортання непу, адміністративно – командні методи, жорстка централізація управління і планування почали витісняти комерційні відносини, економічні методи господарювання.

До другої половини 60-х років ставлення до комерції в країні як і раніше різко негативне. Вважалося, що ,,комерція”, ,,комерсант” – поняття, чужі соціалізму, радянській торгівлі, породження капіталізму, капіталістичної торгівлі х їх неминучим злом.

У другій половині 60-х років у зв’язку із спробами здійснити господарську реформу і надихнути товарно – грошові відносини підвищується інтерес до комерційної діяльності, організації комерційних відносин. І нарешті, в 1990 р., з початком перебудови нашого суспільства і переходу до ринкових відносин, відношення до комерційної роботи міняється, її значення різко підвищується.

Нові умови господарювання, розвиток і поглиблення товарно – грошових відносин, повного госпрозрахунку і самофінансування сприяло появі нового типу організації комерційних відносин між постачальниками і покупцями товарів, відкрили широкий простір комерційній ініціативі, самостійності і заповзятливості торгових працівників. Без цих якостей в ринкових умовах не можна успішно здійснювати комерційну роботу.

Раніше адміністративно – команді методи управління, що існували, приводили до того, що комерційна робота в торгівлі підмінялася в основному розподільними функціями. Зверху спускалися численні планові завдання на виробництво продукції, так само розподілялися і фонди. Від працівників нижчестоящих торгових ланок було потрібно лише неухильне виконання того, що було вирішено на горі.

При переході підприємства на повну господарську самостійність, самофінансування, з розвитком підприємства і ринкових відносин докорінно змінюються принципи і методи комерційної роботи, порядок формування товарних ресурсів. Ці принципи характеризуються, зокрема, наступним:

• Свободою вибору партнера, контрагента по закупівлі товару;

• Безліччю джерел закупівлі (постачальників);

• Економічною рівноправністю партнерів;

• Саморегулювання процесів постачання і купівлі – продажу товарів;

• Свободою ціноутворення;

• Конкуренцією постачальників і покупців;

• Суворою матеріальною і фінансовою відповідальністю сторін за виконання прийнятих зобов’язань.

Перехід СРСР від планово – розподільчої системи до ринкових умов господарювання вимагає швидкого освоєння методів комерційної діяльності, прийнятих в країнах з розвиненою ринковою економікою. На жаль, перехід до ринкових відносин почався без розробки керівництвом країни обґрунтованої стратегії розвитку торгівлі, створення правової бази ринкових відносин, повного усунення держави від регулювання товарно – грошових відносин, в умовах розвалу господарських зв’язків між республіками колишнього Союзу.

Спізнення в розробці нормативної бази, надмірний податковий тиск, відсутність підтримки вітчизняного виробника порадили багато негативних явищ в комерційній діяльності, загнали значну частину підприємців в тіньову економіку зі своїми неписаними законами, далекими від принципів цивілізованих комерційних відносин.

Разом з тим, прогрес, що намітився останнім часом в розвитку вітчизняної правової законодавчої бази, не викликає сумніву в неминучості позитивного розвитку комерційних відносин у сфері товарного обігу країни.