Розділ ііі дослідна частина

Для повноцінності даної роботи та аналізу теми цієї роботи необхідно проаналізувати тезис про превентивність удару Третього Рейху по СРСР 22 червня 1941 року на прикладі інших превентивних ударів в історії.

Превентивна війна (від англ. Prevent — «Запобігати») — початок військових дій, мета яких, нанесення удару на випередження для перешкоджання очікуваної агресії з боку вірогідного противника. Ініціатор превентивної війни фактично так само є агресором. Превентивну війну починають, коли військовий конфлікт вважається неминучим і напад противника відбудеться найближчим часом. Найбільш великими превентивними війнами в історії людства, за версією їх ініціаторів, є Перша та Друга світові війни.[1]

Згідно теорії про превентивний напад Третього Рейху на СССР, Третій рейх скоїв військове вторгнення на територію СССР 22 червня 1941 року для того, щоб захистити себе від потенційної загрози з боку Радянського союзу.

Ствердження про превентивний характер агресії Третього Рейху по відношенню до СРСР активно використовувалась в гітлерівській пропаганді. Багато историків також вважають, що сам Гітлер, як і багато німецьких військових, щиро вірили у можливість радянського нападу. Згідно думки багатьох дослідників, загроза нападу СРСР на Третій Рейх була не потенційною, а реальною.

Одразу після початку війни пропаганда Третього рейху почала розповсюджувати інформацію про те, що вторгнення є «превентивной акцією»[7]. Окремі політичні та військові діячі Третього рейху (в тому числі Адольф Гітлер) не полишали цієї ідеї в майбутньому. Нацистські періодичні видання на оккупованій території СРСР в роки Другої світової війни стверджували, що в початку війни винний не Третій Рейх, а СРСР[7]

Для подальшого розвитку даної роботи, необхідно порівняти дані тезису цієї роботи із іншими прикладами превентивних ударів в історії. Розглянемо декілька із них:

А́встро-іта́ло-францу́зька війна́ — війна 1859 року П'ємонта та Франції проти Австрії. Для Італії це була національно-визвольна війна яка стала першим етапом в об'єднанні країни під орудою П'ємонту, що завершилося у 1870-му. З боку Франції війна пояснювалась прагненням Наполеона ІІІ зміцнити французький вплив в Північній Італії. В італійській історіографії називається «Друга війна за незалежність» (італ. Seconda guerra di indipendenza italiana). Однією з головних перепон на шляху створення єдиної італійської держави була політика Австрії яка за рішенням Віденського конгресу володіла Ломбардією та територіями Венеційської республіки. В липні 1858 року між П'ємонтом та Францією була укладена секретна Пломб'єрська угода про спільну війну проти Австрії. В обмін на військову допомогу П'ємонту у вигнанні австрійців з Ломбардії та Венеції Наполеон ІІІ досяг згоди голови п'ємонтського уряду Кавура на приєднання в майбутньому п'ємонтських Ніцци та Савої до Франції. Одночасно французький уряд розпочав переговори з Росією, які завершилися підписанням 3 березня 1859 року в Парижі угоди про нейтралітет Росії в майбутній війні. Австро-італо-французька війна розпочалася 29 квітня 1859 року. Чисельність збройних сил, задіяних в конфлікті: Австрія — 170 тисяч, Франція 116 тисяч, П'ємонт — 56 тисяч. Війна викликала підйом національно-визвольного руху в Італії і призвела до народних повстань в травні-червні 1859 року в Пармі, Модені та папських володіннях. Перша битва відбулася 20 травня 1859 року при Монтебелло, де французи завдали поразки австрійцям. Також великих поразок австрійці зазнали 4 червня біля Мадженти (австрійське військо — 58 тисяч, французьке 54 тисячі), після чого австрійці покинули Ломбардію, та в битві під Сольферіно 24 червня (понад 120 тисяч австрійців проти 122-тисячного війська союзників). Однак після череди блискучих перемог Наполеон ІІІ раптово припинив військові дії, побоюючись загрози з боку Пруссії, яка в середині червня почала перекидати війська до Рейну, окрім того Наполеон ІІІ не хотів перетворення Італії на єдину сильну державу. 11 липня Наполеон ІІІ уклав сепаратне Віллафранкське перемир'я з Австрією, за умовами якого, підтвердженими Цюрихськими договорами 1859 та відмовилася лише від Ломбардії, а Венеція залишилася австрійським володінням. За Туринським договором 1860 року Франція отримала п'ємонтські Савою та Ніццу. [18]

Отже, в даній роботі була проведена спроба порівняння тезису про превентивність удару Третього Рейху по СРСР 22 червня 1941 року із іншим прикладом превентивного удару в історії, а саме Австро-італо-французьк а війна 1859 року. В якій превентивний удар нанесла Австрійська імперія по П’ємонту із ціллю для знищення та запобіження об’єднання італії.