Висновки

Задля розуміння історії розвитку подій напередодні 22 червня 1941 року необхідно розглянути основні ідеології держав учасниць тих історичних подій та їхню основу, таким чином наше дослідження є актуальним з точки зору сьогодення, адже суть цих ідеологій та події тієї історичної доби досі є предметом для дискусій у історично-наукових та політичних колах.

Національний соціалізм або націонал-соціалізм (нім. Nationalsozialismus, скорочено — нацизм нім. Nazismus ) — політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини (у часи Третього рейху), а також у деяких інших країнах. Базується на тезі про цінність нації та її верховенстві в процесі утворення держави.

Націонал-соціалізм у Німеччині заснований на теоріях расової ієрархії і соціального дарвінізму. Німецькі народи (яких відносили до так званої нордичної раси) зображалися як втілення європеоїдних «арійців» і «вища раса». На противагу як капіталізму, так і комунізму він був спрямований на подолання соціальних відмінностей, з усіма частинами однорідного суспільства, що прагнуть до національної єдності і традиціоналізму. Ідеологи німецького націонал-соціалізму вважали історичні території германських племен як додаткові землі для розширення держави.[15][16]

Одна із спроб теоретичного обґрунтування побудови «національного соціалізму» була зроблена ще 1915 року російським політичним діячем В. Ульяновим: на противагу теоретичним настановам засновників комунізму К. Маркса та Ф. Енгельса він обґрунтовував можливість «перемоги соціалізму» «в одній, окремо взятій, капіталістичній країні» [12].

Термін «націонал-соціалізм» виник із спроб створити націоналістичне перевизначення «соціалізму» в ролі альтернативи інтернаціонального марксистського соціалізму і капіталізму вільного ринку. Нацисти у Німеччині прагнули досягти цієї «людської спільноти» (нім. Volksgemeinschaft) з метою об'єднання всіх німців як національних товаришів, в той же час без урахування тих, хто вважався чужинцем суспільства чи був представником іншої раси (нім. Fremdvölkische). Націонал-соціалізм відхиляв марксистську концепцію класової боротьби, ідеї класової рівності і міжнародної солідарності, і прагнув захистити приватну власність і бізнес.

Партія німецьких націонал-соціалістів заснована як паннімецька націоналістична й антисемітська Німецька робітнича партія 5 січня 1919 року. На початку 1920-х років Адольф Гітлер взяв на себе управління організацією, перейменованою у Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei; NSDAP). Програма партії, прийнята 1920 року, закликала до єдиної Великої Німеччини, позбавлення громадянства євреїв (осіб єврейського походження), в той же час підтримуючи земельну реформу і націоналізацію деяких галузей промисловості. У книзі «Mein Kampf», написаній А. Гітлером 1924 року в ув'язненні, він виклав антисемітизм і антикомунізм в центрі своєї політичної філософії, а також презирство до парламентської демократії і віру в право Німеччини на територіальну експансію.[14]

Комунізм (від лат. communis та фр. communisme — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї суспільства загальної рівності та свободи, суспільної власності на засоби виробництва та безгрошового перерозподілу майна[17].

Первинні ідеї комунізму походять від ранньо-християнських громад, які додержувались принципу суспільного майна. Пізніше — від середньовічних сект, які ґрунтувалися на Христовій ідеї «любові до ближнього». Також часом під поняттям «первинний комунізм» мається на увазі примітивні суспільні форми доісторичної людності[12].

В новий час, в ХІХ ст. внаслідок впливу Французької революції з її гаслами загальної «Свободи, Рівності та Братерства», скасування соціальної нерівності людей та побудови безкласового та безвладного суспільства через скасування приватної власності, або, щонайменше, власності на засоби виробництва. Розвиток цих ідей у Європі привів на кінець ХІХ ст. до формування окремої спеціальної теорії — «комунізму». Класиками її вважаються К.Маркс та Ф.Енгельс. Їх послідовниками у ХХ ст., що втілювали ідеї класиків на практиці, додаючи чимало від себе, вважаються такі політичні діячі: В. Ульянов (Ленін), Л. Бронштейн (Троцький), Й. Джугашвілі (Сталін), Мао Дзедун та ін.

В наш час, з точки зору власної апологетики, комунізм — це суспільний лад (або особлива суспільно-економічна формація), що ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва; це також наукове і філософське вчення про майбутнє безкласове суспільство, в якому відсутня приватна власність на засоби виробництва та експлуатація людини людиною; а також це практика втілення цього вчення у життя.

З точки зору критики ідея комунізму вважається утопією, спроба втілення якої у життя у ХХ столітті (так званий «комуністичний експеримент») коштувала світовому людству кілька сотень мільйонів людських жертв. Внаслідок існування комуністичних режимів найбільше постраждали, як в абсолютному так і у відносному значенні, населення таких країн, як СРСР (нині це Казахстан, Україна, Росія та ін.), Китай («культурна революція», «великий стрибок»), Камбоджа (диктатура «червоних кхмерів»), В'єтнам, КНДР, Куба та багато інших.

Комунізм як суспільна ідея набув популярності по-перше у країнах Західної Європи (особливо у Франції) в середині 19 століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час так званих «буржуазних революцій». Ідея комунізму як політичного руху була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в 1848 році та в пізніших працях. У прогнозній складовій під комунізмом розуміють «дійсний рух з подолання нинішнього стану речей», тобто перетворення суспільних відносин на шляху до безкласового суспільства рівності.

Задля повного розуміння даної роботи було розглянуто позиції декількох із основних історичних експертів із галузі історії Другої світової війни. Було розглянуто позиції щодо тезису про превентивність нападу Третього рейху на СРСР 22 червня 1941 року Мельтюхова М.И, Нєвєжин В.А, Солоніна М.С та Габрієля Городецького. Їхні точки зору на події 1939-1941 року є різними, що робить дану наукову роботу об’єктивною.

Мельтюхов М.И у своїх роботах вказувє, що перед початком війни Союзні сили вирішили використати Радянський союз, як відвідну ціль для агресії Німечини для того, щоб ослабити ці дві тоталітарні держави та закріпити позиції Лондона та Парижа на світовій політичній карті за мінімального військового втручання. Радянське керівництво розуміло даний факт і саме тому воно вкладає пакт Молотова – Рібентропа із Третім Рейхом. Цим вони зупиняють можливу на той час агресію Гітлера по відношеню до Радянського союзу і розв’язують йому руки для військових дій по відношенню Союзників на території Західної Європи та колоній Франції та Британії а також виставляють себе у ролі своєрідного арбітра тогочасної політики від якого могла залежати доля Європи.[2][1]

Нєвєжин В.А у своїх роботах стверджує, що радянська армія не могла бути готовою до війни, підтверджуючи це статистикою втрат радянської армії під час війни в Фінляндії. Автор стверджує, що радянська армія не могла ввести наступальні дії в Європі через підтверджену під час боїв у Фінляндії небоєздатність. Проте автор підтверджує наявність наступальних доктрин і заготованих наступальних наказів перед самим початком операції «Барбаросса». Він стверджує, що Гітлер та Сталін практично одночасно готували удари по один одному із превентивними цілями. Для Гітлера Радянський союз був останньою ціллю на континенті після окупації Франції та облоги Британії. Для Радянського союзу Третій рейх був загрозою, адже Сталін розумів що Гітлер може почати агресивні дії проти Радянського союзу після окупації Буковини, що загрожувало зриву постачання нафти для Вермахту.[3]

Солонін М.С. у своїх роботах стверджує, що СРСР готував агресію на території Третього рейху, чим підтверджує вказаний тезис. Автор ставить під сумнів, що 22 червня 1941 року Вермахт наніс раптовий та нищівний удар по СРСР. Автор наводить факти та підрахунки, що танки та артилерія Вермахту з урахуванням темпу вторгнення могли атакувати цілі, розташовані не далі ніж в декількох десятках кілометрах вглиб від кордону СРСР. Тоді як 90 % дивізій Червоної армії розташовувались поза цієї зони. Автор пояснює дивну поведінку радянського керівництва, яка вийшла у вигляді багаторазових наказів не піддаватись на провокації, а також такі факти, як проголошення 22 червня вихідним днем в деяких авіаполках Західного особливого військового округу після численних наказів про збільшення рівня боєготовності, відсутність оголошення мобілізації 22 червня автор пояснює тим, що на 22 червня Сталін готував провокаційне інсценування бомбардування радянських міст. Після цього, 23 червня була запланована мобілізація, а до початку липня — перехід у наступ.[4]

Габріель Городецький у своїх історичних роботах абсолютно заперечує тезис превентивності удару по СРСР. Він вказує що у СРСР на момент війни не було жодних причин для нападу на територію Третього рейху. Радянський союз за версією автора був катастрофічно неготовий у зв’язку із повним знищенням командного складу Сталіним у 1938-39 роках. Автор підтверджує цю тезу статистикою втрат у війні в Фінляндії. Автор наводить сумнівні докази того, що мир із нацистською Німечиною був укладений для того, щоб забезпечити себе від Союзників, які за версією автора готували війну проти СРСР, яка не вдалась через агресію Гітлера.[6]

Отже, в даній науковій роботі було розглянуто тезис про превентивність удару Третього рейху по СРСР 22 червня 1941 року, який відноситься до періоду Другої світової війни. Було розглянуто позиції та докази на їхнє підтвердження декількох історичних експертів. Таким чином, була зроблена спроба дослідити тезис про превентивність удару Третього рейху по СРСР 22 червня 1941 року використовуючи наукові роботи історичних експертів з цієї галузі.