47. Запозичення з давньогрецької, латинської та тюрської мов.

З давньогрецької ті латинської

Лексичні засвоєння з цих мов сягають давніх часів. Частина грецизмів і латинізмів була вже у давньоруській мові, наприклад: грецькі океан, мак, кит, оксамит та ін.

До грецьких слів належать назви деяких побутових предметів, тварин і рослин (парус, баня, миска, крокодил, кедр), релігійних понять (ангел, демон, ікона, євангеліє, монах, піп, паламар, ладан, панахида), терміни науки, культури й мистецтва (бібліотека, граматика, філософія, театр, драма, хор, сцена), власні імена (Петро, Андрій, Василь, Степан, Софія, Олена, Явдоха) та ін.

Слова латинського походження — це здебільшого терміни Політичні (клас, диктатура, пролетаріат, соціалізм, комунізм, республіка, конституція), наукові (формула, індукція, реакція, префікс, прогресія, меридіан), юридичні (адвокат, нотаріус, юрист, юстиція, прокуратура), медичні (ангіна, туберкульоз, фурункул, ампутація)у педагогічні (лекція, студент, екзамен, інститут, факультет, університет), мистецькі (гумор, фабула, цирк), власні імена (Віктор, Марко, Павло, Валерій, Юлія) та ін.

Тюркські слова, переважно з мови половців, печенігів, турків, татар, засвоювалися ще в часи Київської Русі. В лексику української мови активно вони входили у XIV — XVII ст. До них належать назви груп населення (аксакал, бай, хан, отаман, богатир, чумак, козак, гайдамака, балда), предметів харчування (кавун, гарбуз, ізюм, халва, шашлик, кумис), одягу, посуду (башлик, тулуп, таз, казан, чарка), економічні та адміністративні назви (казна, орда, базар, бакалія, бариш, шалаш, ярлик), назви, пов’язані з тваринництвом (баран, бугай, батіг, чабан, табун, отара) та їні

48. Запозичення з західноєвропейських мов. Інтернаціоналізми. Засвоєння слів із західноєвропейських мов

Особливо активно західноєвропейська лексика (з ні­мецької, англійської, французької та інших мов) засвою­ється українською мовою, здебільшого через російську мову, починаючи з кінця XVII ст., з часів царювання Петра І.

Лексичні,запозичення з німецької мови. До них нале­жать назви осіб за професією (майстер, штукатур, грос­мейстер), знарядь, засобів праці, ремесел (верстат, кран, цех, кнопка, клейстер), предметів побуту (фартух, бутер­брод, крендель, мундштук), терміни торгівлі (вексель, касир), адміністративні назви (штат, штраф, поштамт), військові (штаб, фланг, ефрейтор, гауптвахта), медичні (бинт, фельдшер, курорт, шприц% * мистецькі (арфа, флейта, гастролі) та ін.

Лексичні запозичення з французької мови. Це здебіль­шого назви суспільно-політичних понять, одягу, примі­щень, речей побуту, парфумерії тощо. Наприклад: парла­мент, політика, комюніке, дебати, бюрократ, режим, ко­стюм, жакет, блуза, кабінет, етаж, туалет, буфет, трюмо, абажур, пудра, вазелін, одеколон тощо. Трапляються французькі слова у військовій, технічній і мистецькій термі­нології, наприклад: атака, батарея, гарнізон, кавалеріяІ команда, фронт, монтаж, монтер, шосе, рояль, жанр, сюжет, романс, афіша, бюст, суфлер та ін.

Лексичні запозичення з англійської мови (переважно в XIX ст.). Це головним чином назви предметів одягу, їж І, пнтва (макінтош, піжама, светр, біфштекс, пудинг, ром), суспільно-політичні, технічні, спортивні та мореплавські терміни (мітинг, клуб, лідер, бойкот, трамвай, тролейбус, танк, комбайн, блюмінг, тунель, футбол, бокс, хокей, спорт, спортсмен, чемпіон, старт, фініш, катер, яхта, міч­ман, докер) тощо.

У лексиці української мови є певна кількість слів, запо­зичених з інших західноєвропейських мов. Наприклад:

а) з голландської: терміни морської служби, суднобу­дування (боцман, гавань, лоцман, матрос, рейд, шлюпка, каюта, верф, кільватер, вимпел, дамба);

б) з італійської: музичні терміни (арія, дует, концерт, акорд, мандоліна, піаніно, соло) та деякі слова з інших галузей (арка, брутто, вермішель, аварія, банда, бензин, паста).

Окремі слова походять з іспанської (ананас, армада, карамель, сигара), румунської (бринза), угорської (беке­ша, гуляш, гусар, чардаш), португальської (каста, коб­ра), ісландської (гейзер), норвезької (акула), арабської (алгебра, атлас, візир, гарем, мечеть, нашатир), іранської (булат, гиря, караван, тахта, шакал), китайської (чай, че­суча), фінської мов (камбала) тощо.

Ступінь засвоєння іншомовних слів неоднаковий. Одні, дуже давні, цілком засвоїлися нашою мовою і не сприй­маються як іншомовні (вишня, огірок, мак, м’ята, лиман, левада, кавун, гарбуз, батіг, миска тощо). Іншомовне походження інших відчутне (блюмінг, тролейбус, кільва­тер тощо).

Інтернаціоналізми (від лат. inter — між і natio — народ, нація)— де слова міжнародні, міжнаціональні, вони вжи­ваються в багатьох мовах, особливо в розвинених літера­турних мовах, хоч у кожній з них, як правило, різняться фонетично й граматичною формою, бо підпорядковуються фонетичним і граматичним нормам тієї мови, яка їх за­своює. Будучи здебільшого словами-термінами, інтернаціоналізми є однозначними словами, вживаються з одним і тим самим лексичним значенням, яке тлумачиться в слов­никах.

Основну частину інтернаціональної лексики становлять терміни з галузі науки, техніки (економіка, філософія, естетика, фармакологія, грип, індустрія, радіо, мікроскоп, телескоп), літератури і мистецтва (поема, комедія, опера, увертюра, скульптор), суспільно-політичного життя, економіки (конституція, соціалізм, капіталізм, реве- люція, диктатура, експорт, імпорт, фінанси, кредит) тощо.

Багато інтернаціоналізмів походить з грецької і латин­ської мов або створені на базі їх коренів, наприклад: ана­ліз, аптека, бібліотека, географія, математика, театр, педагог тощо (гр.); апарат, арена, лектор, клас, респуб­ліка, резолюція тощо (лат.). Латинськими за поход­женням є такі слова: інститут, університет, аудиторія, екзамен, семестр, ректорат, дирекція, деканат, професор, доцент, плюс, мінус та ін.

З XIX ст. поширюються Інтернаціонал із ми із західноєв­ропейських мов, наприклад: армія, буржуазія, комуна (франц.); клуб, комбайн, трамвай, мітинг, хокей, танк (англ.); штаб, офіцер, курорт (нім.); арка, соло, новела (італ.).

З цих же класичних мов походять такі широковживані і складні за морфемною будовою інтернаціоналізми: теле­фон (від гр. tele — далеко і phone—звук); автомобіль (гр. autos — сам і лат. mobilis — рухливий); локомотив (лат. locus—місце і motio — рух); телеграф (гр. tele І grapho — пишу).

Після 1917 р. джерелом поповнення інтернаціональної лексики стає російська мова. Слова совет, большевик, комсомол, колхоз, субботник, коллективизация почали

вживатися в багатьох мовах світу. У 40-х роках XX ст. ста­ли інтернаціональними слова партизан, «катюша» тощо. Без перекладу в багатьох мовах світу поширилося слово спутник (штучний супутник Землі). Російські словата лек­сичні словосполучення часто перекладались іншими мова­ми за їх складовими частинами (морфемами), наприклад: пятилетка — п’ятирічка, красногвардеец — червоноар мі­сць, социалистическое соревнование — соціалістичне зма­гання та ін.

Іншомовні слова, особливо інтернаціоналізми, істотно зближають мови між собою. їх використовують у різних стилях мови, однак найчастіше — у науковому стилі. Мо­ва науки взагалі не може обійтись без Інтернаціоналізмів. Самі назви наук, їх розділів — це, як правило, інтернаціо­налізми, наприклад: лінгвістика, фонетика, морфологія, фізика, акустика, механіка, хімія, колоїдна хімія, біохімія та ж.

Проте у звичайній щоденній розмові ми постійно вдає­мось до інтернаціоналізмів, іншомовної лексики, напри­клад, раз по раз кажемо, наказуємо, просимо, запитуємо: Йдемо в кіно, Поїдемо в таксі, Увімкни телевізор, Вимкни радіо, Транзистор працює?

Отже, без іншомовних слів обійтись ніяк не можна, без них майже неможливе сучасне спілкування. Проте краше не зловживати іншомовними словами, надмірно не захоп­люватись ними, не використовувати без потреби. їх слід використовувати в тих випадках, коли вони конче потрібні, коли недоцільно замінювати їх словами рідної мови, коли «своїх» слів просто немає, через що іншомовне слово може бути передане тільки описово, тобто кількома словами рід­ної мови, наприклад: ботаніка — наука про рослини, зооло­гія — наука про тваринний світ.

У той же час не слід намагатись уживати тільки іншо­мовні слова типу консенсус, імідж, толерантність і багато інших замість слів-відповідників, які є в мові: згода, образ, терпимість.

Ужиті доречно і в потрібній кількості, правильно вимов­лені чи написані іншомовні слова та словосполучення не переобтяжують і не ускладнюють усне чи писемне мов­лення, не позбавляють його національної самобутності, не засмічують його, сприймаються цілком природні.