3.Походження і розвиток української мови, її місце серед інших слов'янських мов.

З самого початку розвитку українського мовознавства вивчення історії української мови тісно пов'язувалося з питаннями про її взаємозв'язки з іншими слов'янськими мовами, місце серед них та її походження.

Перші спроби характеристики української мови у   зіставленні з іншими, зокрема з церковнослов'янською, старослов'янською, належать ще до XVI—XVII ст., коли було підготовлено і частково опубліковано цілий ряд слов'янських граматичних і лексикографічних праць, що вийшли з-під пера тодішніх українських учених.

З початком XIX ст. питання про українську мову   ставиться значно ширше. Вона знаходить собі місце в   художній літературі, вчені виявлйють великий інтерес до усної народної творчості, етнографії, культури, історії   українського народу, а це, в свою чергу, привернуло увагу вче- них-славістів і до української мови. З'являються спроби опису її фонетичної системи і граматичної будови, а   також грунтовніше визначити її місце серед інших   слов'янських і, зокрема, східнослов'янських мов.

4. Виникнення і розвиток письма. Роль писемності в житті суспільства.

Письмо ― це система знаків, за допомогою яких фіксується звукова мова. Виникнення й розвиток письма тісно пов'язані з загальним розвитком суспільства і потребою спілкування між людьми на відстані, з необхідністю зафіксувати державні акти, результати наукових досліджень тощо.

Письмо, що складається з певної системи знаків( друкованих чи писаних), у своєму розвитку пройшло чотири етапи.

Найдавніший вид письма― малюнкове, або піктографічне. Його знаками були схематичні малюнки людини, звірів, птахів,риб,різних предметів. Згодом схематичні малюнки-символи повністю перетворилися на умовні знаки ― ієрогліфи.

Порівняно з ієрогліфічною системою письма в деяких регіонах світу виникло досконаліше письмо― силабічне, або складове.

Немає і не може бути мови без суспільства, а суспільства без мови. Мова є характерною ознакою сучасної нації. Коли мова перестає виконувати свою головну функцію - бути засобом спілкування і мислення, вона стає мертвою, не розвивається і не вдосконалюється. Розвиток мови тісно пов'язаний з розвитком суспільства. Як живий організм, вона часом зазнає змін, під впливом історичних, економічних та політичних умов. Відмирають одні слова, а замість них виникають нові, старіють іноді морфологічні і синтаксичні конструкції, поступаючись перед новими, що більше відповідають вимогам часу.

5.Українська мова― національна мова українського народу, державна мова України. Норми літературної мови. Роль і.П.Котляревського, т.Г.Шевченка у становленні української літературної мови.

Однією з форм існування загальнонародної мови є літературна мова. Літературна мова — це оброблена форма загальнонародної мови, яка відзначається багатством і впорядкованістю своїх засобів. Як обробленість, так і впорядкованість літературної мови надають їй вигляду взірцевості, своєрідного «мовного ідеалу», забезпечуючи їй загальноприйнятність, зрозумілість і обов'язковість. Обробленість передбачає певний відбір мовних засобів із загальномовного інвентаря на основі якісних критеріїв, усвідомлених у більшій чи меншій мірі, отже, нормативних. Багатство літературної мови полягає в наявності широкої лексичної та граматичної синонімії, в чіткій семантичній диференції однокореневих слів, у розвиненій системі словотворення, в розгалуженій полісемії значної кількості лексики, в розвиненості термінології і т. ін., а також у наявності засобів для передачі нових понять та ідей. Упорядкованість передбачає існування мовних засобів у певних системних стосунках, але з останньої обставини аж ніяк не випливає, що в літературній мові не можуть існувати асистемні явища, оскільки вона — явище історичне і може в собі акумулювати наслідки мовної діяльності суспільства на різних етапах його розвитку.

Літературна мова як вища форма існування мови протистоїть всім іншим формам існування мови, але найвиразнішим є протиставлення між нею і діалектними формами існування мови. Діалект як територіально обмежена форма - це здебільшого однофункціональна форма існування мови. Наддіалектний характер властивий літературній мові в усі часи її існування. Трапляється, що літературна мова може сформуватися на базі одного діалекту, але вона ніколи не стає рівнозначною цьому діалектові, бо, по-перше, не всі його риси автоматично переходять до літературної мови, від деяких вона може відмовитися, а, по-друге, літературна мова завжди залишається відкритою до мовних засобів інших діалектів, які шляхом свідомого відбору включаються до її складу. Відмінність між літературною мовою і діалектом визначається також більш-менш свідомою регламентацією використання відібраних мовних засобів.