17. Становище Хорватії у складі Австрійської імперії 16-18 ст.

На початку XVII ст. істотного поліпшення становища хорватів і словенців не сталося. Зростав соціальний та національний гніт. Тривав процес утрати історичних територій: у 1627р., після створення за рішенням австрійського уряду Воєнної Границі (Країни), до якої увійшли прикордонні з Османською імперією райони від Адріатичного моря до Дунаю  (Країна дістала статус самостійної провінції під австрійською зверхністю), площа Хорватії виявилася майже в шість разів меншою за площу сучасної Республіки Хорватії. До того ж ослабли зв'язки між окремими хорватськими областями: в Далмації господарювала Венеція, у Славонії — мадяри.У цей час поволі формується нова глобальна ідея, навколо якої згодом об'єднається значна частина не лише хорватської людності, а й інших південнослов'янських народів, — ідея слов'янської єдності. До XVI ст. вся територія між річками Савою і Дравою називалася Славонією. До неї належали власне Славонія, Хорватія та Далмація. Кожна з областей поділялася на адміністративні одиниці — жупанії, або комітати. Формальним верховним правителем хорватських земель вважався австрійський імператор, але реально управління зосереджувалося в руках наступника престолу ("молодого короля"), молодшого брата імператора. Для ведення практичних справ безпосередньо на місцях Відень призначав бана  (згодом — двох банів: у Загребі та Кніні), котрий і являв собою реальну владу, фактично будучи господарем довіреної йому території.  Чи не найголовнішою функцією бана було збирання податків і мита. Значна частина зібраних коштів відправлялася до Відня, але й те, що залишалося в його розпорядженні, становило солідну суму. Управління жупаніями з XIII ст. передається в руки окремих феодальних родів на умовах спадковості, внаслідок чого з'являються династії графів Модрузьких,  Крбавських, Брибирських та ін.  Політика централізму й абсолютизму посилювалася. Після того, як унаслідок поразки османів у битві під Віднем у 1683 р.  ситуація на австрійсько-турецькому кордоні стала спокійнішою,  австрійський уряд здійснив низку кроків, спрямованих, на обмеження хорватської автономії. Зменшено повноваження бана; хорватське військо підпорядковано Військовій раді у Відні; до мінімуму зведено функції хорватського законодавчого (на місцевому рівні) органу — Сабору.У 1715 р. в Хорватії запроваджено спеціальний орган управління — "септемвірат", що перебрав на себе роль вищої інстанції. У 1754 р.  введено цензуру, а жупанії безпосередньо підпорядковано імператорській канцелярії. У 1767 р. "септемвірат" перетворено на " намісницьку раду", яка виконувала роль своєрідного хорватського уряду з певними автономними правами, але через кілька років раду було ліквідовано, а замість неї створено "угорську намісницьку раду". Це призвело до цілковитого адміністративного підпорядкування хорватських територій (крім Воєнної Границі) угорцям.

18. Соц.-ек. Та політ. Роз-к чеських земель під владою Габсбургів 16-18 ст.  З моменту включення чеських земель до Австрії розпочався процеспоступового обмеження законодавчих прав і різних привілеїв, які належаличеському сейму. Так, вищі посади в адміністрації та суді надавались німцям, з'їзди феодалів і збори міських громад було заборонено, адміністративні й судові права королівських міст та їхні торговіпривілеї обмежувались, зростає імміграція німців та ін. Погіршення політичного й економічного становища чеських земель спонукало"Чеських братів" до активізації діяльності на захист національнихінтересів. До цього визвольного руху вже з 30-х років XVI ст. приєднуються представники бюргерства, рицарства й шляхти. Діяльність"Чеських братів", зокрема, спрямована на розширення мережі народнихшкіл, зростання рівня національної освіти, сприяла формуванню чеськоїнаціонально-культурної еліти. Початок Реформації в Німеччині вплинув на поширення реформаторських ідейсеред різних прошарків чеського суспільства. Частина бюргерів і рицарівпродовжували дотримуватися вчення чашників, відомого під назвоюновоутраквізм. Цьому певною мірою сприяла угода про віротерпимість, укладена 1485 р. (чашники зрівнювалися в правах з католиками). В 20-хроках XVI ст. серед чеського населення поширилося лютеранство. Зконтр-реформаційною хвилею в чеських землях з'являються єзуїти. Центрамиїхньої діяльності стали Празьке (відновлене 1561 р.) та Оломоуцькеархієпископства. В Оломоуці було відкрито представництво Ватикану. Діяльність католицької церкви сприяла зміцненню влади Габсбургів учеських землях.Контр-реформаторська діяльність єзуїтів сприяла процесу понімеченняЧехії, що викликало в другій половині XVI ст. появу активноїпротестантської опозиції, яка діяла разом з "Чеськими братами".братами".Католицька реакція значно посилилася в період правління імператораРудольфа II (1576-1612), який переніс свою резиденцію до Праги. За умов, що склалися, чеські феодали взялися до активної боротьби зазбереження своїх прав на землю й поновлення привілеїв. Підтриманібюргерством, вони домоглися прийняття в 1575р. "Чеського сповідуваннявіри", згідно з яким визнавалися права лютеран і "Чеських братів ".На чеському сеймі в січні 1609 р. спалахнув конфлікт з приводузатвердження чеської конфесії 1575 р., однак питання залишилосянерозв'язаним. 1 травня того ж року представники станів без дозволуімператора зібралися в Новомєстській ратуші. З огляду на непоступливістькатолицької партії вони створили власний уряд з 30 директорів, уклалисоюз зі станами Сілезії і взялися готуватись до збройної боротьби. 9липня Рудольф II мусив видати чеським станам грамоту на свободувіросповідання, а 20 серпня аналогічний дозвіл отримали стани Сілезії. У 1610—1611 рр. боротьба між протестантами і католиками загострилася. Вході конфлікту було зруйновано кілька католицьких монастирів. Активнапідтримка чеським населенням протестантів змусила Рудольфа II зректисяпрестолу. Його наступник хоча й підтвердив "Грамоту величності", але недотримувався її. Це спричинило нову хвилю антигабсбурзьких виступів ізрештою привело до вибуху.

19. Причини,хід,наслідки Чеського станового повстання 1618-1620 рр.Повстання розпочалося в Празі у травні 1618 р. й охопило Чехію іМоравію. Повстанці створили тимчасовий уряд з 30 директорів, якийпозбавив Габсбургів влади над Чехією, вигнав з країни єзуїтів таієрархів католицького духовенства, маєтки яких підлягали конфіскації. У повстанні брали участь великі феодали й бюргерство королівських міст. Однак серед чеських станів не було єдності. Станова директоріяпереживала гостру фінансову кризу. Панство не бажало втрачати своїприбутки. Кризу вдалося подолати шляхом конфіскації майна відкритихворогів повстання і розпродажу церковних маєтностей. У березні 1619 р. помер імператор Маттіас. Престол мав посісти Фердінанд Штірійський, що багатьох не влаштовувало. Це сприяло приєднанню доповстання Моравії. Таким чином, усі землі Чеської корони об'єдналисяпроти Габсбургів. У Верхній Австрії опозиція також здійснила переворот і виступила впідтримку чеських повстанців, вирядивши військо проти імператорськоїармії. 31 липня 1619 р. Генеральний сейм земель Чеської корони ухваливнову конституцію. Королівство ставало конфедерацією п'яти рівноправнихземель зі спільним володарем і слабкою центральною владою. 26 серпня 1619 р. на чеський престол зійшов Фрідріх Пфальцський. Протевже 27 серпня імператором Німеччини обрано Фердінанда Штірійського (1619—1637), що різко погіршило міжнародне становище повстанців. Чеськістани з часом потрапили майже в повну ізоляцію.Фрідріх Пфальцський оголосив, що передає значну частину свого майна наведення боротьби з Габсбургами. Ватажків повстання він призначив нанайвищі державні посади. Моравські стани обіцяли спорядити для короляневелике військо. Сілезькі стани взагалі нічого не дали. взагалі нічого не дали. Улітку 1620 р. війська імператора розпочали наступ з Німеччини, надопомогу їм вирушили загони Католицької ліги, з півночі наступала арміясаксонського курфюрста. Військові загони повстанців швидко відступили зПівденної Моравії до Чехії. Найманці, під командуванням Мансфельда,зрадили чеського короля і уклали перемир'я з імператором. На початку листопада 1620 р. війська імператора підійшли до Праги. Здеморалізована армія станів протягом двох годин 8 листопада намагаласячинити опір імперським силам на схилах Білої Гори. Фрідріх Пфальцськийутік до Сілезії. Поразка на Білій Горі остаточно засвідчила марністьвизвольних прагнень повстанців. Невдача виступу 1618—1620 рр. призвела до втрати Чехією політичноїнезалежності. Габсбурги встановили порядки, які негативно позначилися наекономічному, політичному, культурному й релігійному розвитку чехів. За рахунок земель чеського рицарства збагатилися великі німецькі феодалита католицьке духовенство. Онімечення Чехії тривало з новою силою. Утиски протестантів ("Чеських братів", лютеран, кальвіністів) католицькою реакцією призвели до еміграції 30 тис. сімей ремісників,багатьох шляхтичів. Чехію покинули відомі вчені й письменники, зокремаЯн Амос Коменський.