14. Причини,хід та наслідки боротьби Польщі із Тевтонським орденом 14-15 ст.

Укладення польсько-литовської унії призвело до загострення відносин із Тевтонським орденом, а згодом і до чергової війни. Приводом для неї стало повстання жителів Жемайтії, які відмовилися сплачувати данину тевтонцям. Воєнні дії розпочалися в серпні 1409 р., коли рицарі захопили північ Куявії та Добжинську землю.Вирішальна битва між тевтонським і польсько-литовським військами сталася 15 липня 1410 р. під Грюнвальдом. До складу польсько-литовської армії, очолюваної Ягайлом, входили також руські, чеські й татарські загони. До Тевтонського війська після оголошення хрестового походу приєдналися представники понад 20 західноєвропейських країн. Польсько-литовська армія перевищувала тевтонців кількісно, але мала гірше озброєння.Битву розпочали литовсько-руські полки, які знищили ворожу артилерію й потіснили тевтонське військо. Дальші події на полі бою призвели до поразки тевтонців і загибелі великого магістра ордену Ульріха фон Юнгінгена. В ході війни польсько-литовські війська захопили значні території, підвладні ордену, проте їм не вдалося взяти столицю тевтонців Мальборк. Від остаточного розгрому орден урятували нескінченні чвари між Ягайлом і Вітовтом, а також допомога, що надходила від Римської курії та імператора Священної Римської імперії Сигізмунда Люксембурга.Згідно з мирним договором, укладеним у лютому 1411 р. в Торуні, тевтони повертали Польщі Добжинську землю, а Литві - Жемайтію; за повернення полонених орден сплачував викуп. У свою чергу, поляки мали повернути ордену всі захоплені ними міста, фортеці та замки. Перемога над тевтонами у Грюнвальдській битві стала для нащадків переможців символом спільної боротьби слов'янських народів проти німецької експансії на схід і сприяла піднесенню престижу Польщі.Однак після укладення Торунського миру тевтонські рицарі не припинили свої грабіжницькі напади на польські та литовські землі. У 1414 р. на соборі римо-католицької церкви в Констанці польська делегація подала скаргу на орден, в якій засудила насильницькі методи навернення в християнство. Незважаючи на те, що на соборі не вдалося розв'язати польсько-німецькі суперечності, репутація ордену була підірвана.Згідно з умовами нового мирного договору, укладеного у 1422 р. поблизу озера Мельно, тевтонці підтвердили належність Жемайтії Великому князівству Литовському. У ході наступної польсько-німецької війни 1431-1435 рр. великий князь литовський, уклавши союз із тевтонами, виступив проти Польщі. Однак у 1435 р. під Вількомежем поляки завдали поразки тевтонсько-литовському війську.На початку тринадцятилітньої польсько-німецької війни (1454-1466) на допомогу повсталим польським містам Східного Помор'я, чиї права порушувалися Тевтонським орденом, прийшов польський король Казимир Ягеллончик. Вже у 1454 р. було проголошено акт про інкорпорацію території Пруссії до Польського королівства, а її населення як повноправне переходило у підданство польської корони.Польські збройні сили на початку війни складалися головним чином з ополчення ("посполитого рушення"), яке не могло протистояти добре озброєному та навченому війську тевтонів. Саме в цей період у котрий раз загострилися польсько-литовські відносини. Литва відмовилася підтримати Польщу в її протистоянні з орденом, що свідчило про фактичне припинення Кревської унії. Однак уже на початку 60-х років Казимиру вдалося сформувати боєздатне наймане військо. В 1462 р. польська армія під проводом сандомирського підкоморія Петра Дуніна завдала серйозної поразки тевтонам у битві під Свенцино.Восени 1463 р. польська ескадра, споряджена Гданськом і Ельблонгом, розгромила удвоє більший флот тевтонів. Після ряду перемог і захоплення в 1466 р. міста Хойніце був укладений мирний договір у Торуні, за умовами якого до Польщі поверталося Привісельське Помор'я з Гданськом, Хелминська й Михайлівська землі, а також т. зв. "Королівська Пруссія", разом із Вармінським єпископством і містами Мальборк, Ельблонг і Штумм.Королівська Пруссія дістала широку автономію: мала власний сейм, скарбницю та окремі правові норми. Інша частина колишнього Тевтонського ордену - Орденська Пруссія - потрапила у васальну залежність від Польської корони, її столицею став Кенігсберг.Отже, Тевтонський орден утратив більшість своїх територій і був позбавлений суверенітету, а Польща, отримавши вихід до Балтійського моря, з кінця XV ст. стала активною учасницею європейських подій.

15. О-ті становища пд.слов. земель у складі Осм. Імп.

Потрапивши до складу Османської імперії південнослов’янські народи були позбавленні усіх політичних прав. Значну частину населення в процесі завоювання знищили або продали у рабство. Феодальні відносини в країнах повністю збереглися, але змінюється зовнішня форма землеволодіння, оскільки більша частина земель тепер належала султану.Політичне становище підкорених народів за часів турецького панування не було однаковим. Серед них у меншій залежності перебувала Боснія та Герцеговина - окраїни Османської імперії. У найбільш тяжкому становищі перебувала Болгарія, яка знаходилася у самому центр турецьких володінь. Турецька влада контролює усі ланки внутрішнього життя захоплених країн.Соціально-економічне становище балканських країн визначалися головним чином суспільною організацією Османської імперії. У способі життя турків-османів було досить мало такого, що можна було б порівняти з життям західних держав чи балканських країн до їх завоювання турками. Не зважаючи на те, що османи збільшували податки та повинності в підкорених країнах, вони виявляли повагу до прав іноземців і дозволяли їм робити все, що не суперечило приписам ісламу. Але це аж ніяк не полегшувало життя простого народу, яке презирливо називалося райя.Характерна риса державного устрою Османської імперії полягала у тому, що доступ до державних посад був відкритий для представників нетурецького походження, як приймали іслам. Тому часто густо майже весь управлінський апарат опинявся в руках відступників з підкорених християнських народів. Широкі ж народні маси залишалися вірними своїй країні.Важливою зміною стало повне скасування суспільної ієрархії в підкорених країнах. Усіх представників правлячих та знатних родів було винищено. Стара знать збереглася лише в Боснії, через те, що сектанти-богомили прийняли віру в Прока. Без політичних провідників слов’яни виявилися повністю ізольованими від решти світу, відлучені від суспільного та культурного розвитку, який переживав захід. В тяжкому стані опинилася і торгівля. Зловживання турецької адміністрації, безкарність чисельних банд, розбійників політична анархія заважали нормальному розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, яка тим паче здебільшого знаходилася в руках неслов’янських, не рідко іноземних елементів.Як ми бачимо, все це робило неминучою боротьбу балканських народів за своє національно-політичне, та антифеодальне визволення, яке почалося в перші ж роки після втрати ними своєї політичної незалежності. Якщо у XVII столітті визвольна боротьба має ще локальний характер, то у XVIII вона набуває більш потужної сили. Це був масовий рух за знищення феодальних порядків, національного гніту і створення автономних або самостійних держав. Але і він не досяг своєї мети і крайньою жорстокістю був придушений османськими військами. Дипломатичне втручання європейських держав кожен раз зазнавало поразки. Однак поступово серед балканських народів окріпла віра в те, що Росія не залишить їх в біді і потрібно продовжувати боротьбу проти османського гніту.Визвольна боротьба нанесла відчутний удар феодально-абсолютистському гніту Туреччини, послабило її воєнно-ленну систему. Важливо зазначити, що у визвольній боротьбі брало участь не тільки селянство але кнези і деяк феодали. Спільне лихо, жорстоке національне та феодальне іго, згуртувало населення підкорених країн.Переможні війни, які вела Росія з Туреччиною в останній чверті XVIII ст. створили ще більш сприятливі умови для визвольної боротьби південнослов’янських народів. Кючук - Кайнарджийський мир 1774 року був першим міжнародним актом, який визнав за Росією право на захист християнських народів.Героїчна боротьба яку південні слов’яни вели XVII - XVIII ст. проти турецького гніту, недивлячись на те, що не принесла цілковитого визволення мала дуже велике значення: балканські народи, ціною власних жертв, загородили собою західну Європу від навали турок.