82. Революція 1905-1907 в Польщі

Революція 1905–1907 рр. охопила і польські землі. У січні-лютому 1905 р. в Королівстві Польському страйкували 93,2% робітників.

23 липня почалося повстання в Лодзі.

В жовтні-листопаді робітники Королівства знов піднялися на загальний страйк.

У Домбровському басейні 10 днів існувала так звана Домбровська республіка.

Селяни відмовлялися від сплати податків, знищували худобу, захоплювали казенні та панські угіддя, виганяли стару адміністрацію і вибирали нову, палили царські портрети. Боротьба за соціальне звільнення тісно перепліталася з національною боротьбою. В школі і суді обов'язковим порядком вводилася польська мова.

Активну роль у русі зіграли соціал-демократичні партії, а також створений у 1904 р. Польський селянський союз (ПКС), що висунув гасла незалежності Польщі і підтримки пролетаріату в його боротьбі за демократичні перетворення.

В той же час "угодовці", що об'єдналися у жовтні 1905 р. в Партію реальної політики, залишилися на позиціях лояльності царизму, висуваючи лише гасло автономії.

Схожу позицію займали й ендеки. В роки революції відбувся розкол в ППС: виникли ППС – революційна фракція (під керівництвом Ю.Пілсудського) та ППС-Льовіця.

Прихильники Пілсудського основний акцент робили на військову підготовку повстання проти царизму за незалежність Польщі і, на відміну від Лівиці, займали націоналістичні позиції.

83.Македонське питання Виникнення та формування національно-культурних прагнень македонців у XIX ст. відбулося в річищі розгортання вільнолюбних прагнень усіх балканських народів. У той період як слов'янські, так і інші етноси пов'язували мрію про звільнення від влади Порти виключно із втручанням великих держав.

Під час загострення «Східної кризи» македонці були учасниками Квітневого повстання в Болгарії 1875 р. та сприяли перемозі Росії у війні з Портою в 1877-І 878 pp. За умовами Сан-Стефанського прелімінарного мирного договору більша частина Македонії мала увійти до складу автономного Болгарського князівства. Проте згідно з рішеннями Берлінського конгресу (1878) Македонія залишилася у складі Османської імперії, яка зобов'язалася здійснити реформи. Договір передбачав надання місцевому населенню релігійної автономії, прийняття «Органічного статусу», за яким християни могли працювати в судових органах, та утворення Загальної ради для поліпшення системи управління територіями із слов'янським населенням.

Зміна підсумків російсько-турецької війни 1877-1878 pp. на користь західних держав перетворила «македонське питання» на одну з найпекучіших проблем «Східної кризи». Становище в краї ускладнювалося масовим переселенням сюди мусульман з Болгарії, Сербії, Боснії і Герцеговини. Усе це призвело до того, що болгарські комітети «Єдність» почали підготовку до повстання в Македонії. Антиосманське повстання в краї (Кресненсько-Розлозьке), яке спалахнуло в жовтні 1878 p., очолив Стоян Карас-тоїлов. На допомогу повстанцям прийшли збройні загони з Болгарії, а також російські та інші спов'яни-добровольці. Завдяки рішучим діям повстанців уже в листопаді султанська влада була скасована майже в усій Македонії. І лише на початку червня 1879 р. османським військам (після загибелі ватажків повсталих та кривавих боїв) вдалося придушити повстання та розгорнути жорстокі репресії проти його учасників. Понад 25 тис. македонців були вимушені шукати порятунку в Болгарії.

Розв'язання «Східної кризи» зайшло в глухий кут. Це призвело до того, що вже з 80-х років XIX ст. територія Македонії перетворилася на арену суперництва між Болгарією, Грецією та Сербією. На його початковому етапі здебільшого переважали акції культурно-освітнього характеру. Так, уряд Болгарії діяв через екзарха БПЦ Йосипа І, який послідовно відстоював національні інтереси, наголошуючи на тому, що екзархат усе ще по-суті залишається складовою Константинопольської патріархії і як певна грецька структура сприяє розв'язанню власне «еллінських інтересів». Однак у 1883 р. екзарху вдалося домогтися визнання повної самостійності БПЦ.

Болгарський уряд започаткував у Македонії освітню програму, яка передбачала створення мережі початкових шкіл та підготовку вчителів. Фінансування всіх заходів здійснювалося за державний кошт і надходило місцевим громадам або навчальним закладам через Болгарський екзархат. Однак реалізація болгарської культурно-освітньої програми в македонських землях наштовхувалась на півдні на конкуренцію з боку греків, тому найкращих результатів вдалося досягти лише на сході в Монастирійському вілаєті.

З першої половини 80-х років XIX ст. на півночі Македонії поступово зростав сербський вплив, пов'язаний з перспективами розширення Сербії за рахунок македонських земель. Створені з ініціативи Белграда товариства македонців стали здійснювати в краї сербську культурно-освітню програму, яка передбачала створення навчальних закладів, підготовку вчителів, поширення друкованих видань. У реалізації цього курсу активну участь брали сербські консульства у Скоп'є, Сересі, Монастирі та Константинопольська патріархія.

Обґрунтовуючи законність своїх претензій на македонські землі, уряди Греції, Болгарії, Сербії посилалися на «історичне право», а також на етнічний склад населення, який завжди трактували у власних інтересах (залежно від того, де готувалися відповідні демографічно-статистичні дані). У кожному випадку «титульною» нацією в Македонії ставала та, у якій країні виходили друком матеріали про склад населення країни. Разом з тим здійснення освітніх програм цих країн у македонських землях певною мірою впливало й на процес формування місцевої інтелігенції, яка своєю діяльністю сприяла піднесенню національної самосвідомості македонців та їх самоіден-тифікації як окремої нації.