9. Прослідкуйте основні етапи і назвіть причини порівняно легкого та швидкого завоювання Балкан турками-османами

Вже під кінець XIV ст. туркам вдалося оволодіти – в тій чи іншій формі – досить великой частиной Балкан. Це пояснюється перш за все не згуртованістю південних слов’янських феодальних князівств, що не дозволило їм об’єднати сили проти спільного ворога – турків османів. Це дозволило досить легко османам розбити та підкорити їх по одинці. На користь турків була і політика деяких великих феодалів, які переходили на бік султанів в момент коли вирішувалася доля того чи іншого бою або вступали зі своїми дружинниками на службу до турків. Багато малих сербських князів відкрито співпрацювали з турками, за що сподівалися зберегти свої землі і свої привілеї.На той час турки вселили у візантійців такий жах, що імператори Візантії вже поводилися як данники султанів. Дочки імператора були віддані в дружини Мураду і двом його синам. Незабаром Візантії довелося повернути Мураду I незадовго до цього втрачені ним володіння на Галліпольськом півострові. Восени 1376 р. османи відновили свою владу в Галліполі. В кінці 70-х—80-х роках турецькі війська захопили майже всі візантійські володіння на Балканах. Константинополь з хінтерландом виявився під постійною загрозою турецького нашестя.Часом тяжких випробувань для балканських народів виявився 1389 рік. Цього року турки вторгнулися в болгарські землі, захопили ряд міст і обложили Нікополь, де сховався цар Шишман. Болгарський цар був вимушений здатися на милість переможців. Потім він визнав себе за васала султана. У цей момент сербський князь Лазар зібрав велике військо, маючи намір попередити вторгнення турецької армії до Сербії. Лазар сподівався на успіх, пам'ятаючи про те, що за два роки до цього його військам вдалося при підтримці загонів боснійців завдати туркам поразки в битві при Плочніке. Але надіям цим не судилося збутися. Битва на Косовом полі вирішила долю Сербії. До середини XV в. вона знаходилася у васальній залежності від турецьких султанів і виплачувала їм значну дань, а потім була включена до складу держави Османа як провінція. Але битва на Косовом полі мала ще більш важливі наслідки: відтепер Баязід I, Йилдирим (Блискавичний), що прозвав, став повновладним господарем Балкан. Візантійський імператор відчував себе настільки беззахисним перед грізним супротивником, що поводився як васал султана. Справа дійшла до того, що в 1390 р., під час одного з походів султана по Малій Азії, спадкоємець візантійського престолу з військовим загоном знаходився в рядах воїнства Османа. За іронією долі саме візантійський василевс першим зійшов на стіну обложеної турками Філадельфії, розташованої на схід від Смирні (тур. Ізмір): то було останнє володіння греків в західній частині Малої Азії.

10. Внутрішня колонізація чехії та польщі у хііі-хіv ст порівняння

З кінця XII в. і до середини XIV в. в цих областях різко посилюється внутрішня колонізація за рахунок освоєння менш придатних для землеробства площ. Саме в цей час утворилася досить розгалужена і густа мережа сільських напрямків, рівномірно охопила основні території східноєвропейських країн. У XIV ст. в королівстві Угорщини помітне зростання продуктивних сил. Значна була роль скотарства, але провідною галуззю сільського господарства до цього часу остаточно стало землеробство. Показником його прогресу було твердження двостатеві і поява трипілля. Розвивалися тваринництво, рибництво, виноградарство. Деяка частина продуктів сільського господарства йшла на продаж в місто і навіть сусідні країни – Чехію, австрійські землі, Польщу. Це вплинуло і на характер феодальної ренти. Власники окремих маєтків почали використовувати панщину. Одночасно погіршувалося правове становище селян. Якщо з середини XIII в. до початку XIV в. селянство фактично здійснювало право вільного переходу від одного землевласника до іншого, то в перше десятиліття XIV в. був прийнятий закон, за яким перехід ставилося в залежність від рішення колишнього власника. Всі ці зміни відбувалися в умовах загального розвитку товарно-грошових відносин і формування поряд з мережею сільських поселень мережі міст. Відбувалися і значні зміни в соціальному становищі сільського населення. У XII – початку XIII ст. йшов інтенсивний ріст як церковного, так і світського феодального землеволодіння за рахунок державних земель – і шляхом пожалування правителів, і шляхом господарського освоєння порожніх земель і лісів. Значна частина вільних общинників в Чехії і Польщі, так само як і «служивого» населення, що були раніше об’єктом експлуатації з боку держави, стала об’єктом експлуатації окремих феодалів-хліборобів. В результаті з переходом земель в руки феодалів затверджувалася їх власність на цю землю, а особиста свобода селян ущемлювалася з їх прикріпленням до землі. У XII – початку XIII ст. посилилася експлуатація селян з боку церковних установ і феодалів. Зростання безправ’я селян викликав посилення класової боротьби, яка проявлялася у формі споруджених виступів окремих громад проти феодалів, пагонів, відмови від сплати церковної десятини. Насилу було придушене феодалами спільне повстання волоських і угорських селян східних (Трансільванія) і північно-східних областей Угорського королівства (1437-1438). В умовах розвитку товарно-грошових відносин і появи міст зростала зацікавленість феодалів у збільшенні доходів. Звідси їх прагнення привернути на свої землі колоністів, яким доводилося забезпечувати сприятливі умови тримання. Вже в кінці XII в. у складі населення сеньорій виділяються невеликий шар так званих «госпітов» (по-слов’янськи – «гості») – колоністів, що сіли на землю сеньйора за угодою з ним. Поступово на грошову ренту стали переходити і селянські господарства. У Чехії в багатьох випадках натуральні внески придбали полусімволіческій характер. В Угорщині роль натуральних внесків була більш значною. З кінця XIV в. із завершенням колонізації стали намічатися зміни в характері аграрних відносин в Східній Європі. Це проявилося у створенні власного, що виробляє на ринок господарства феодалів, що дало можливість різко збільшити прибутковість їхніх маєтків. Хронологічно раніше всього дворянське підприємництво проявилося в рибництві в Чехії. Надалі були створені зернові господарства з метою продажу продуктів на ринок.