70. Проаналізуйте соціально-економічний та політичний розвиток Болгарії протягом 90-х рр. XX ст

Посилення західного впливу в країні викликало протест широких верств населення, невдоволених позицією С. Стамболова щодо Росії. Симпатії до неї як до країни-визволительки були тоді досить сильними.

Це змусило С. Стамболова у 1893 р. фактично встановити в країні диктатуру. Обмежувались політичні свободи, розгорталася антиросійська кампанія, утискувалася опозиція, багатьох представників якої стратили або ув'язнили. Проти диктатури С. Стамболова єдиним фронтом виступили навіть Ліберальна та Консервативна партії, що ворогували між собою. Невдоволення прем'єр-міністром став виявляти й князь Фердінанд.

Залишаючись офіційно невизнаним великими державами через позицію Росії, Фердінанд розпочав таємні переговори з російським двором. Як наслідок - у травні 1894 р. С. Стамболова відправили у відставку. Новий уряд країни очолив К. Стоїлов. У 1896 р. Болгарія відновила дипломатичні відносини з Росією. Незабаром Фердінанда офіційно визнали уряди всіх великих держав.

К. Стоїлов не змінив прозахідного політичного курсу. Практично без змін залишилися й економічні пріоритети уряду. Активно здійснювалися протекціоністські заходи, що мали сприяти розвиткові національної промисловості. З метою заохочення розвитку великої індустрії у 1894 р. уряд прийняв закон, який на 15 років звільняв від усіх податків підприємства, на яких працювало більше як 20 робітників. Завдяки цьому протягом десяти років кількість таких підприємств зросла в десять разів. Водночас внутрішній ринок захищався від зарубіжних товарів шляхом запровадження високого мита.

Тривало прискорене будівництво шосейних шляхів і залізниць, їхня протяжність зросла від середини 80-х до кінця 90-х років у два рази, а на початок 1910-х років - у два з половиною раза. Це стало можливим завдяки іноземним інвестиціям. Проте австрійські та німецькі банкіри завозили до Болгарії головним чином не промисловий, а позичковий капітал. Представники національної буржуазії також надавали перевагу вкладанню грошей не в економіку, а в фінансові операції. У результаті галузі, що потребували довгострокових і значних капіталовкладень (наприклад важка промисловість), розвивалися досить повільно.

Провідне місце у болгарській економіці в той час належало текстильному, шкіряному, тютюновому виробництву. Досить швидкими темпами розвивалася харчова промисловість, що давала більш як половину всієї продукції країни. Саме в харчовій промисловості в 1902 р. виникло перше національне монополістичне об'єднання. Значними промисловими центрами стають Софія, Пловдив, Варна, Слівен.

Зростання національної промисловості та приплив дешевих товарів з-за кордону не призвели до помітного занепаду ремісничого виробництва. До початку Першої світової війни його частка становила більше як 75% промислової продукції.

Незважаючи на певні економічні успіхи, Болгарія на межі століть залишалася здебільшого аграрною країною. 80% її населення жило в сільській місцевості. Після визволення Болгарії, в першій половині 80-х років XIX ст., феодальне землеволодіння було остаточно ліквідоване. Землі поміщиків отримали селяни. Це сприяло аграрному переворотові в болгарському селі. Однак умови Берлінського трактату передбачали відшкодування збитків колишнім турецьким великим землевласникам. Уряд мусив запровадити великий викуп для селян за землі, що переходили в їхню власність. Як наслідок - незаможні селяни потрапляли у фінансову залежність до лихварів і заможних односельців. Майнова диференціація на селі є характерною рисою соціального розвитку країни наприкінці XIX - на початку XX ст. Так, наприкінці XIX ст. близько 65% болгарських селян володіли 22% землі, що оброблялася, решта ж належала великим землевласникам, які поповнювали лави національної буржуазії.

Однією з причин розорення селян була також особлива податкова політика держави. У 1899 р. в парламенті активно обговорювалося питання про відновлення османської "натуральної десятини". Ці дебати сколихнули селянські маси. Головні осередки антиурядового селянського руху розташовувались у Північно-Східній Болгарії. Виступи селян придушили, але вони сприяли скасуванню податку й відставці уряду лібералів, який його запропонував. Іншим наслідком селянського руху було заснування в грудні 1899 р. Землеробського союзу.

Союз виник як професійна селянська організація, але вже з 1901 р. він перетворився на партію й змінив назву на Болгарський землеробський народний союз (БЗНС). Його очолив виходець із селян, відомий журналіст Олександр Стамболійський (1879-1923). Офіційною ідеологією БЗНС вважалася "станова теорія", викладена А. Стамболійським. Вона обґрунтовувала домагання селян, як найчисленнішого класу, політичної влади в країні.

Процес формування нових політичних партій тривав з середини 80-х років XIX ст. Цей процес змінив наявну двопартійну політичну систему на багатопартійну. Позиції нових партій з питань внутрішньої політики мало чим відрізнялися, проте у визначенні зовнішньополітичних пріоритетів між ними були значні розходження.

Лідери Народної (К. Стоїлов), Демократичної (Л. Каравелов, А. Малінов), Прогресивно-ліберальної (С. Данев) партій бачили майбутнє Болгарії як гегемона Балкан у тісному союзі з Росією, Англією та Францією. На противагу їм лідери Ліберальної (Е. Радославов) і Народно-ліберальної (Д. Греков, Д. Пєтков) партій домагалися тісних політичних відносин з Австро-Угорщиною та Німеччиною. Ліберали, як правляча партія, на зламі століть суттєво еволюціонізували вправо й підтримували князя Фердінанда.

В опозиції до всіх цих партій перебувала нечисленна Соціал-демократична партія Д. Благоєва, яку роздирали внутрішні суперечності.

Зовнішньополітичні події тим часом продовжували справляти великий вплив на внутрішній розвиток країни.

У 1908 р. в Османській імперії спалахнула младотурецька революція, яку Фердінанд негайно використав для остаточної ліквідації васальної залежності Болгарії від Порти. За підтримки Австро-Угорщини 5 жовтня 1908 р. Фердінанд урочисто проголосив незалежність країни. Він прийняв титул царя, що мало посилити його особисту владу. Рішучі заперечення Стамбула були зняті після активного посередництва Росії.

Жовтневі події 1908 р. стали тільки першим кроком на шляху до встановлення Фердшандом гегемонії Болгарії на Балканах. Проти агресивної зовнішньої політики активно виступали радикали, БЗНС, лівиця Соціал-демократичної партії ("тісняки").

Прагнучи розв'язати собі руки, Фердінанд улітку 1911 р. домігся від Великих народних зборів скасування 17-ї статті конституції. Відтепер глава держави мав право без погодження з парламентом укладати міжнародні угоди. Скасування 17-ї статті конституції надовго зробило Болгарію заручницею примх амбіційного царя.