69. Проаналізуйте діяльність незалежної профспілки “Солідарність” у Польщі та її роль у запровадженні загальної демократизації наприкінці 80-х рр.

суспільства/держави.

Створення "Солідарності": В 1980 році одержавши право на створення незалежних профспілок, робітники в масовому порядку стали виходити зі старих державних профспілок і вступати в створену страйкарями - комуністами незалежну федерацію профспілок "Солідарність". Вимоги "Солідарності" ставали більш радикальними, а страйки відбувалися все частіше, хоча керівництво профспілок на чолі з Лехом Валенсою і церква намагалися не допускати дій, що могли б спровокувати радянську інтервенцію в Польщу.

Дискусії влади з "Солідарністю" зосередилися на вимозі профспілок надати робітником право керувати своїми підприємствами. Партійна номенклатура довіряла схемі, що позбавляла її права призначати директорів і контролювати кадрову політику. У вересні "Солідарність" звернулася із сенсаційною заявою до всіх робітників країн Східної Європи створювати вільні профспілки. Пішла нова хвиля страйків. Хоча поліція піддала репресіям дисидентів з Комітету суспільного самозахисту і профспілкових активістів, довіра керівництва КПРС до здатності Кани відновити порядок зникла, і 18 жовтня 1981 він був замінений генералом Войцехом Ярузельским, командуючим польськими збройними силами. Військове рішення проблеми стало до порядку денного.

У грудні "Солідарність" зробила крок, який польські комуністи вже не змогли здійснити: профспілки зажадали проведення референдуму з питань про керівну ролі компартії і відносин між Польщею і Радянським Союзом. У відповідь 13 грудня Ярузельский ввів у країні воєнний стан, замінивши цивільні органи влади Військовою радою національного порятунку і заарештувавши лідерів "Солідарності" і інших опозиціонерів. На заводах, шахтах, судноверфях і в університетах почалися страйки, але більшість з них було подавлено поліцією і силами внутрішньої безпеки. Уряд виступив із заспокійливою заявою, що він не має наміру звертати реформи, початі в 1980, але лідери "Солідарності" відмовилися від компромісу, і в жовтні 1982 був прийнятий закон, що замінив "Солідарність" невеликими профспілками під контролем уряду. Потім влада випустила на волю більшість арештованих, а в липні 1983, після візиту в Польщу папи Іоанна Павла II, скасувала воєнний стан. Тиск із боку "Солідарності" і міжнародної суспільної думки змусив Ярузельского оголосити в 1984 амністію. Однак криза не закінчилася; хоча страйки були подавлені, а погроза скинення влади комуністами ліквідована, "Солідарність" продовжувала користатися масовою підтримкою населення країни.

Економічний спад продовжувався до 1983; потім промислове і сільськогосподарське виробництво почало потроху відновлюватися. Проте плани уряду по децентралізації економіки і стимулюванню більш ефективної роботи підприємств зустріли лютий опір з боку бюрократії і нових профспілок. У результаті субсидії для зниження цін на продукти і нерентабельні інвестиційні проекти, успадковані з 1970-х років, продовжували фінансуватися за рахунок бюджетного дефіциту, розкручуючи виток інфляції. У 1980-1987 офіційний индекс споживчих цін досяг 500%, тоді як середня зарплата виросла тільки на 400%. У той же час уряд не бажав прибігати до масових політичних репресій і боявся приступати до необхідних реформ. "Солідарність", хоча і сильно поріділа, продовжувала діяти нелегально.

До літа 1988 інфляційний тиск на життєвий рівень настільки підсилилося, що на заводах, судноверфях і у вугільних басейнах прокотилася нова хвиля страйків. Уряд змушений був звернутися до глави "Солідарності" Леха Валенсеви з проханням повернути страйкуючих на робочі місця, пообіцявши в обмін лібералізацію політики і легалізацію "Солідарності".

Вибори 4 червня 1989 принесли "Солідарності" приголомшуючий успіх. Її кандидати в кінцевому рахунку одержали всі місця, за які боролися. Президентом був обраний Ярузельский, але традиційні союзники ПОРП - Селянська і Демократична партії - підтримали "Солідарність" і 24 серпня 1989 обрали главою уряду лідера католицької фракції "Солідарності" Тадеуша Мазовецкого.

Однак фракція "Солідарності", очолювана Лехом Валенсем, вимагала прискорення політичних перетворень; у липні 1990 Мазовецкий вивів з уряду всіх колишніх комуністів, а в жовтні у відставку пішов Ярузельский. Усередині "Солідарності" дозрівав розкол. Валенса продовжував критикувати Мазовецкого, обвинувачуючи його уряд у повільності і відсутності рішучості здійснювати декомунізацію Польщі. У результаті "Солідарність" розпалася на ряд політичних партій: Демократичний союз на чолі з Мазовецким, Ліберально-демократичний конгрес, керований Яном Белецким, Центральний союз, керований братами Лехом і Ярославом Качыньскими, Союз праці під керівництвом Рішарда Бугая і Християнсько-національне об'єднання на чолі з Веславом Хшановским. У першому турі президентських виборів у грудні 1989 Валенса одержав більшість голосів; за ним випливав Станіслав Тиминьский, незалежний кандидат - "темна конячка". Третім був Мазовецкий. В другому турі президентом був обраний Валенса.

Після 1989 сейм прийняв ряд важливих законів, які підтримала католицька церква. У їхньому числі були закон про обов'язкове релігійне навчання в державних школах; закон про заборону абортів; закон про повагу до "християнських цінностей" з боку засобів масової інформації. Парламентські вибори, що відбулися в жовтні 1991, завершилися формуванням політично роздробленого сейму. Пішла черга хитливих коаліційних урядів.