58. Передумови,хід та наслідки Словацького нац. Повстання 1944-1945

Слова́цьке націона́льне повста́ння (словац. Slovenské národné povstanie), також відоме як Повстання 1944 року — збройне повстання, організоване словацькими силами спротиву та спрямоване проти режиму Першої Словацької республіки періоду Другої Світової війни.

Почалося 29 серпня 1944 року у місті Банська Бистриця та охопило значну територію Словаччини. Було повністю придушене 28 жовтня того ж року за допомогою військ СС та Вермахту.

Період бойових дій під час повстання умовно поділяється на три етапи^[2]. Спочатку, з кінця серпня по 9 вересня 1944 року спротив словацьких підрозділів наступу німецьких військових частин був неорганізованим та неефективним, контрольовані повстанцями території стрімко зменшувалися, до того ж відступаючі словаки лишали противнику техніку та боєприпаси.Протягом другого етапу повстання, з 10 вересня по 18 жовтня, наступ німців уповільнився, оскільки війська повстанців зуміли переформуватися та почали діяти більш організовано та скоординовано. Замість досить загального поділу на дві зони оборони сили повстанців були реорганізовані у 6 підрозділів, що отримали назву тактичних груп. 18 вересня Словацька Національна Рада провела другий етап мобілізації, довівши до кінця місяця загальну чисельність армії повстанців до 60 тисяч вояків^[2], не враховуючи партизанських загонів, чия чисельність оцінюється у ще 18 тисяч. 6 жовтня з Москви, де він перебував у складі чехословацької делегації, до Банської Бистриці прибув член чехословацького уряду у вигнанні генерал Рудольф Вієст, який змінив бригадного генерала Яна Голіана на посаді командувача збройними силами повстанців.Вирішальний та фатальний для повстання етап почався 18 жовтня 1944 року широкомаштабним наступом з території Угорщини німецьких військ, загальне керівництво якими замість обергрупенфюрера Готтлоба Бергера перебрав обергрупенфюрер Герман Хеффль. Ця масована атака з нового для повстанців напряму дозволила німцям доволі швидко досягнути центру повстання — Банської Бистриці, втрата якої 27 жовтня ознаменувала фактичне завершення спротиву у вигляді регулярних військових дій. Тієї ж ночі командувач повстанцями Рудольф Вієст віддав залишкам свого війська наказ про перехід до партизанської війни, яка тривала до повного звільнення території Словаччини частинами Червоної армії навесні 1945.30 жовтня 1944 року у Банській Бистриці відбувся військовий парад з нагоди придушення повстання, під час якого президент Словаччини Йозеф Тисо та генерал Хеффль вручили нагороди німецьким солдатам і офіцерам, що відзначилися у цій операції.Словацьке національне повстання не досягло своєї головної мети — усунення від влади пронацистського режиму Йозефа Тисо та відповідного виведення країни з числа військових союзників Третього Рейху. Хоча після повстання лояльна до правлячого режиму словацька армія де-факто припинила існувати і єдиною боєздатною одиницею збройних сил країни лишалася воєнізована поліція Глінкова гарда, формально Словацька республіка залишалася воюючою стороною, і подальший прихід на її територію Червоної армії розглядався як захоплення території противника. Крім того Словацька республіка значною мірою втратила навіть формальні ознаки незалежності, її землі потрапили під прямий контроль Вермахту тавійськ СС. На території країни почали активно діяти німецькі карательні айнзатцгрупи, що проводили масові вбивства мирного населення, яке підозрювалося у наданні допомоги повстанцям та партизанам.