56. Основні форми та особливості руху опору на чеських землях у пер. Другої світової війни

Рух опору у Чехії та Словаччині в основному був схожий. Правда, не на перших етапах Другої світової війни, оскільки в перший рік існування незалежної Словаччини більшість населення все ж таки підтримувала нову владу, зокрема й тому, що впливова, політизована католицька церква (70% словаків сповідують католицизм) прямо задекларувала свою підтримку лідерові Словаччини Йозефу Тісо. Тому Словаччину 1939–1945 рр. сміливо можна назвати націоналістично-клерикальною державою. Втім, уже з 1940 року у Словаччині спостерігалося стрімке розчарування в новій владі, зокрема через всебічний економічний, політичний та військовий тиск Німеччини, перетворення Словаччини на сировинний придаток, а словацької армії — на гарматне м’ясо для німецьких військових кампаній.

Активізації чеського руху Опору сприяв створений з ініці­ативи КПЧ восени 1941 р. Національно-революційний комітет інтелігенції (НРКІ). У свою чергу емігрантський уряд розпочав підготовку й засилання до Чехії груп парашутистів для виконання розвідувальних та диверсійних завдань. Невдовзі гестапо вдало­ся вистежити й розгромити НРКІ, а його лідерів - Ю. Фучика, В. Ванчуру, Ю. і В. Фелберів - було страчено.

Наприкінці 1941 р. на території СРСР (Бузулук) розпочалося формування чехословацьких військових підрозділів на чолі з підполковником Л. Свободою. У березні 1943 р. відбулося їх перше бойове хрещення в бою під Харковом. Невдовзі чисе­льність Чехословацької бригади досягла трьох тисяч бійців, її воїни брали участь у боях за визволення України. Згодом вона була перетворена на армійський корпус.

27 травня 1942 р. було здійснено замах на Р. Гейдріха, який помер від отриманих ран. Новий протектор К. Далюге запровадив надзвичайний стан. Понад п'ять тисяч антифашистів-підпільників було страчено або відправлено до концтаборів. Гес­тапо вдалося ліквідувати друге нелегальне керівництво КПЧ, а від інших підпільних чеських організацій залишилися самі уламки.

Наприкінці 1942 р. підпільна КПЧ поступово відновила свою діяльність та приступила до утворення партизанських загонів. У цей період для комуністичних бойових груп став характерним «поліцентризм» (сувора централізація та ієрархічнісіь були відкинуті, а певні загони діяли самостійно). Однак гестапо інфіль­трувало до руху Опору своїх агентів, що дало змогу не тільки тримати їх під контролем, а у необхідний момент знищувати.

Емігрантський уряд, посилаючись на некерованість та «класо­ву спрямованість» комуністичного збройного підпілля, виступив проти подальшого розгортання партизанського руху. Лише під час підготовки радянсько-чехословацьких угод на початку зими 1943 р. та враховуючи можливість початку повстання в Чехії та Словаччині при наближенні Червоної армії, емігрант­ський уряд погодився на розгалуження партизанської мережі.

Підписання в Москві радянсько-чехословацького договору (грудень 1943), який передбачав взаємну допомогу й підтримку у війні та розвиток співробітництва в післявоєнний період, було з піднесенням сприйняте різними верствами чеського населення. Відбулися також переговори між керівниками московського й лондонського емігрантських центрів чеського руху Опору. Так, КПЧ вимагала від «бенешівського табору» відмовитися від пасивної вичікувальної тактики, а також порушила питання про покарання колабораціоністів і зрадників. Більше уваги приділено національним проблемам. Однак Е. Бенеш відмовився визнати словаків самобутньою нацією та відстоював концепцію «єдиного чехословацького народу». У ході переговорів було накреслено програму післявоєнного оновлення країни та досягнуто домов­леності про виселення німців. КПЧ відмовилася увійти до складу лондонського уряду, запропонувавши сформувати «уряд національного фронту».

Швидке наближення Червоної армії до кордонів Чехії спо­нукало окупаційний режим у січні 1944 р. створити «Антибіль­шовицьку лігу» й розпочати нову хвилю репресій проти чеського руху Опору. Так, влітку 1944 р. гестапо ліквідувало третій склад підпільного керівництва КПЧ.

Звістка про Словацьке національне повстання викликала піднесення в чеських патріотів. «Пршедвой», «Актів», «Раді Трші» та інші підпільні бойові організації не тільки активізували свою діяльність, а й направили своїх членів на поміч повстанцям до Словаччини.

У грудні 1944 р. на базі празького підпілля було створено чет­верте нелегальне керівництво КПЧ, яке очолили Й. Смрковський та Й. Гаєк. Невдовзі була сформована Чеська національна рада (ЧНР), яка вперше зібралася в лютому 1945 р. під голо­вуванням професора А. Пражака. Комуністи взяли курс на підготовку збройного повстання, початком якого мав стати страйк, і створення національних комітетів та гвардії - основи (разом з партизанами) нової революційної армії. Навесні 1945 р. в Чехії діяло майже 120 партизанських загонів (7,5 тис. бійців), проте діяльність їх мала локальний характер.

З 1943 року Рух опору у Словаччині вже являв собою розмаїту політичну та організаційну палітру. Як і в Чехії, в ньому брали участь комуністи, демократичні й націоналістичні угрупування, робітники і молодь. Кульмінацією цієї боротьби більшість істориків вважають Словацьке національне повстання 1944 року, підготовлене в основному комуністами за сприяння Кремля. Проте через слабку підтримку населення, через недостатню підготовку повстання та переважаючі сили вермахту німці здобули-таки піррову перемогу, а Словаччина опинилася під повною окупацією Німеччини, правда — ненадовго.