54. Причини,хід,наслідки Варшавського повстання.

Варшавське повстання 1944 року (пол. Powstanie warszawskie) головна військова операція польського опору Армії Крайової (пол. Armia Krajowa) проти Третього Рейху з метою звільнення Варшави і відновлення некомуністичної Польщі. Повстання співпало з наближенням частин Червоної Армії до східної околиці міста та відступом німецьких військ. Але радянський наступ зупинився, дозволивши німцям перегрупуватися і знищити місто під час придушення повстання, яке тривало 63 дні. Повстання було найбільшою військовою операцією, здійсненою будь-яким європейським рухом опору під час Другої світової війни.^[1]Повстання почалося 1 серпня 1944 року в рамках розвитку операції «Буря», плану загальнонаціонального захоплення влади в країні, перед радянським наступом. Основною метою повсталих було витіснення німецьких окупантів з міста і підтримка подальшої боротьби проти гітлерівської коаліції. Побічним політичним завданням було прагнення звільнити Варшаву до підходу радянських військ, щоб підкреслити незалежність польської держави, привести до влади підпільний уряд у вигнанні і не допустити насадження Радянською владою Польського комітету національного визволення^[2]. Крім того, до непрямих причин можна віднести загрозу облав працездатного населення і радіо-заклик до початку заколоту з Москви.Спочатку полякам вдалося взяти під свій контроль більшу частину центру Варшави, та подальші події розвивалися не на користь повсталих і до сих пір є предметом суперечок. Радянський наступ, в силу різних обставин, зупинився, а радіозв'язок з повсталими не підтримувалася. Інтенсивні вуличні бої між поляками і німцями продовжилися. До 14 вересня 1944 року 1-я армія Війська Польського закріпилася на східному березі Вісли, зробила невдалу спробу форсувати річку, щоб допомогти повстанцям, але тільки 1200 людей змогло перебратися на західний берег.Прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль, після безуспішних спроб схилити Сталіна до активніших дій з підтримки Варшавського повстання, постарався організувати постачання повсталих повітряним шляхом. Без всякого прикриття з радянської сторони зусиллями Королівського військово-повітряного флоту, Південноафриканських ВВС та польських авіаторів під загальним британським командуванням було здійснено більше 200 авіарейсів з військовими вантажами. Пізніше Радянський Союз погодився надати повітряний коридор, і в рамках операції «Френтік», була проведена ще одна масована акція по скиданню амуніції.Точна кількість жертв повстання залишається невідомою, вважається, що близько 16 000 учасників польського опору загинуло і близько 6000 було важко поранено. У каральних кампаніях було вбито від 150 000 до 200 000 осіб мирного населення^[2]. Німецькі втрати склали більше 8000 солдат убитими і зниклими без вісті і 9000 пораненими. В ході вуличних боїв було знищено близько 25 % житлового фонду Варшави.

55. Особливості окупаційного нацистського режиму на чеських землях

"На запрошення А. Гітлера до Берліна 14 берез­ня 1939 р. прибув президент ЧСР Е. Гаха. У ніч на 15 березня німецькі війська (200 тис.) розпочали вторгнення до чеських земель. На переговорах А. Гітлер поставив перед чеським керівництвом ультиматум: або негайна згода на вступ до Чехії вермахту, створення замість ЧСР «протекторату Богемії й Моравії» з включенням його до складу Німеччини, або початок збройного протистояння, людське кровопролиття, бомбарду­вання та руйнування Праги. Під загрозою застосування сили Е. Гаха погодився на перший варіант, запропонований фюрером, який до того ж обіцяв поважати національну культуру та само­бутність чехів.

Здебільшого антинацистськи настроєна більшість чеського суспільства усвідомлювала вимушеність рішення президента Е. Гахи та навіть не намагалася засудити його¹. Але інша час­тина населення Чехії зайняла гостро критичну позицію, розцінюючи дії керівництва республіки як відверто анти­національні.

15 березня 1939 р. в Берліні було оголошено про утворення на окупованій чеській території «протекторату Богемії і Мора­вії». У той же день А. Гітлер тріумфально в'їхав до празького граду, де виступив з промовою, в якій обіцяв своїм новим «вірнопідданим» у протектораті «піклування про їхній добро­бут». Тим більше, що формально тут зберігався чеський уряд. Чехословацький   парламент був  розпущений,  а  два  діючі політичні угруповання ввійшли до організації «Національна солідарность». Засоби масової інформації відкрито пропагува­ли та заохочували колабораціонізм.

¹ У той час Е. Бенеш у Парижі очолював Чехословацьку національну раду, яка обстоювала відновлення ЧСР на принципах «континуитету» (правонаступництва), і він не виступав з критикою дій Е. Гахи аж до червня 1941 p., після чого поняття «гахівщина» і «колабораціонізм» стали майже тотожними.

Окупаційна влада швидко здійснила переорієнтацію чеської промисловості на задоволення воєнних потреб Третього рейху та підпорядкувала собі всю чеську фінансову систему. Сільський сектор у протектораті став виконувати функції постачальника продовольства й сировини. У цілому ж усієї захопленої німцями під час окупації Чехії зброї вистачило для оснащення сорока дивізій.

Після окупації чеські землі були включені до складу Німеччини як «протекторат Богемії й Моравії». Керувати підпорядкованою територією був призначений імперський протектор К. фон Ней-рат, під контролем якого діяли і «державний президент» Е. Гаха, і голова уряду генерал А. Еліаш.

У протектораті було скасовано рештки демократичних свобод і встановлено жорсткий окупаційний режим. Одначе існували також чеські місцеві адміністративні органи і чеське восьмитисячне військо та поліція. «Чеські німці» автоматично ставали німецькими громадянами. У протектораті дислокува­лися підрозділи СС, служби безпеки, гестапо та інші імперські структури.

Німецька окупаційна адміністрація була добре обізнана з тонкощами й особливостями чеського національного менталітету, що допомагало їй запроваджувати досить гнучку політику «батога й пряника». Окупанти хоча й підтримували чеський фашистсь­кий рух («Влайка», «Чеський націонал-соціалістичний табір»), але, зважаючи на його непопулярність, спиралися переважно на уряд та президента, які в чеському суспільстві тієї доби ще ототожнювалися із залишками національної самостійності.

У цілому ж окупанти в Чехії проводили політику міліта­ризації, експлуатації, національного гноблення, політичного свавілля та жорстокого терору. Окрім цього скасовувався вось­мигодинний робочий день, запроваджувалася трудова повин­ність та нормування продовольства, а страйки заборонялися. Здійснення окупаційною владою «політики аріїзації» передбачало конфіскацію майна юдеїв з наступним вивезенням їх до концта­борів. З жовтня 1941 р. до таборів-пропускників стали регулярно відправляти тисячі чеських громадян, які потім вивозилися на примусові роботи до Німеччини.

Окупаційний режим створював сприятливі умови для діяль­ності німецького фінансового капіталу та укладення «добро­вільних угод» з придбання акцій або здійснював насильницькі конфіскації та «аріїзації» різноманітних підприємств, щоб контролювати чеську промисловість у цілому. Врешті-решт у руках німецьких підприємців опинилася майже половина всього капіталу чеських акціонерних товариств. Водночас було ліквідовано понад 15 тис. дрібних та середніх промислових і торговельних підприємств, а решта була поглинута великими промисловими об'єднаннями. Мілітаризація економіки, примусо­ва концентрація виробництва, певна спрямованість податкової політики прискорили пролетаризацію значної частини чеських дрібних підприємців.

Окупаційний режим цілеспрямовано здійснював політику онімечення, згортання чеської системи освіти, закриття наукових установ, утисків національної культури, переслідування інтелігенції. Німецька мова перетворилася на панівну в держ­установах, школах. Викладання чеської історії, літератури та географії в школах було заборонено.

Масовий «превентивний» терор, який періодично здійснював­ся німецькою службою безпеки, мав запобігти самій можливості проявів руху опору, чому сприяла створена у протектораті атмосфера «психозу й жаху». В окупованій Чехії відразу був запроваджений воєнний стан та здійснено операцію «Гіттер» («сітка»), яка спрямовувалася проти всіх потенційних против­ників окупаційного режиму. Удару в першу чергу було завдано по німецьких емігрантах-антифашистах та чеських комуністах. До кінця 1939 р. було заарештовано 6 тис. осіб. І хоча більшість із них була невдовзі звільнена, майже півтори тисячі активістів КПЧ опинилися в концтаборах.